Ранним утром - Калинов Мост

Ранним утром я отправлюсь в дальнюю дорогу.

Ранним утром я оставлю душную берлогу.

Горсть тумана проглочу, вольно грудь расправлю,

Цепкий страх немых ночей в зареве расправлю.

Ранним утром в пыль стряхну ржавые оковы.

Ранним утром в явь шагну — к горизонтам новым.

Воплем горло разорву, зло сверкну очами,

Захлебнусь в тугом Ветру ярыми речами.

Ранним утром по полю поспешу в рассветы.

Из острогов вызволю прадедов заветы.

Под знамена соберу ясные зеницы,

Тех, кого клещами жгли мокрые темницы.

Ранним утром в топоте выгнутся равнины.

Ранним утром в рокоте затрещат теснины.

Надоело дергать мозг робкими стихами,

Надоело битым быть злыми батогами.

Други-братья!

Время цвесть, боевому стягу!

Время — через тьму пронесть,

Нашу к Солнцу тягу!

Точит зубы, скалит пасть

Лютых псов орава.

С ними насмерть бой держать

Внукам Святослава!

Внукам Святослава…

Рано вранці я вирушу в далеку дорогу.

Рано вранці я залишу душну барліг.

Жменю туману проковтну, вільно груди розправлю,

Ланцюгий страх німих ночей у заграві розправлю.

Раннього ранку в пил стряхну іржаві кайдани.

Рано вранці в яву крокну — до горизонтів нових.

Воплем горло розірву, зло блисну очима,

Захлинусь у тугом Вітру затятими промовами.

Рано-вранці по полю поспішу в світанки.

З острогів визволю прадідів заповіти.

Під прапори зберу ясні зіниці,

Тих, кого кліщами палили мокрі в'язниці.

Рано вранці в тупоті вигнутись рівнини.

Раннього ранку в рокоті затріщать тіснини.

Набридло смикати мозок несміливими віршами,

Набридло битим бути злими батогами.

Другі-брати!

Час цвісти, бойовому стягу!

Час— через темряву пронести,

Нашу до Сонця тягу!

Точить зуби, скеляє пащу

Лютих псів орава.

З ними на смерть бій тримати

Онукам Святослава!

Онукам Святослава...