Радость неба - Калинов Мост

Полуденной молвой

Оставил голос смуглый я.

Седой золой

Расплел тугие косы плакать.

А дым томил слезой,

Топил в обиды плечи,

В мокрые туманы спать увел.

Вейся, радость неба,

В зори ясные, —

Очи веснами умой!

Жалуй алым небыль-быль,

Гроздья рясные, —

Сны согрей зимой.

Волосы роднятся пухом,

Охом жатвенным.

В небеса теплеет

Взгляд сердитый твой.

Обещают губы ночи жаркие,

Жадные в любви испугом.

Волной рассвета сведай,

Где найдешь покой,

цветами пьяный.

Кто окликал разрыв-травой,

Собрал оврагом обниматься

в день ревнивый.

Пряный поцелуй,

Настой целебный,

дождь осенний

Помнит ягодой

Південний поголос

Залишив голос смаглявий я.

Сивий попіл

Розплів тугі коси плакати.

А дим томив сльозою,

Топив у образи плечі,

У мокрі тумани спати повів.

Вийся, радість неба,

Взірці ясні,—

Очі весною вмий!

Бажай червоний небиль-биль,

Грона рясні, —

Сни зігріти взимку.

Волосся рідниться пухом,

Охом жнивним.

У небеса теплішає

Погляд сердитий твій.

Обіцяють губи ночі спекотні,

Жадібні в любові переляком.

Хвиль світанку звідай,

Де знайдеш спокій,

квітами п'яний.

Хто гукнув розрив-травою,

Зібрав яром обійматися

день ревнивий.

Пряний поцілунок,

Настій цілющий,

дощ осінній

Пам'ятає ягодою