Прошлое поделом - Калинов Мост

Был в берегах изрыт,

Гнили в труху остовы.

Плакать умел навзрыд,

Как подсмотрел у вдовых.

Курень не уберег —

Дрогнул изменой узел.

Бросился поперек

Струй, где охваты сузил.

В косу грехи заплел,

Небо зрачком царапал.

Вычеты и тепло

Взять захотел нахрапом.

Рухнул сугроб норы,

Выгоны дрогнули —

В рысь обернулся ранимый.

Криками-брызгами

Заполночь рыскали

Спрятать скуластое имя.

Прошлое — поделом

Заново верень мерю,

В сумерках наделен

Скрасть позвоночник мели.

Только вокруг печаль

Правит изломы судеб.

Сбитень молвы почат —

На перекрестках судят.

И среди всех тебя

Грезит угрюмый голос

Кто обещал в степях

Петь на ресницах орось.

Где тебя Ветер носит —

Мокрая знает осень.

Имя никто не спросит.

Светится иней-проседь

Как не с той ноги умыться огневоды встали,

И в рубахах белых разбрелись садить хлеба.

Чтобы в лихолетье на удачу сгинуть даром —

Горько!

Кто теперь расскажет как орали без огляда,

Как горели волосы вспороть шов борозды.

Как гадали лепестками, — выбьет всходы градом —

Горько!

Там, где река,

Я запрягал

Ржавый от слез лемех.

Духа труды,

С Солнцем лады

Помнит одно Время

Клином плечо,

Наперечет

Тихо немых отпой.

Горлом согрей

С миром игрень,

Всех, кто ходил с тобой,

Видели павших выше,

Звездные пашни ищут.

Смехом морозы пьют,

Выцветут мел забуд.

Прошлое поделом

Був у берегах виритий,

Гнили в труху кістяки.

Плакати умів навзрид,

Як підглянув у вдових.

Курінь не уберіг —

Здригнувся зрадою вузол.

Кинувся впоперек

Струмень, де охоплення звузив.

Укосу гріхи заплів,

Небо зіницею дряпав.

Відрахування та тепло

Взяти захотів нахрапом.

Впав кучугур нори,

Вигони здригнулися —

Рись обернувся вразливий.

Криками-бризками

Заповноч нишпорили

Сховати вилицю ім'я.

Минуле — поділом

Заново вірень міряю,

У сутінках наділений

Викрасти хребет мілини.

Тільки навколо сум

Править злами доль.

Збитень чутки почати—

На перехрестях судять.

І серед усіх тебе

Мріє похмурий голос

Хто обіцяв у степах

Співати на віях орось.

Де тебе Вітер носить—

Мокра знає осінь.

Ім'я ніхто не спитає.

Світиться іней-просідь

Як не з тієї ноги вмитися вогневоди встали,

І в білих рубахах розбрелися садити хліба.

Щоб у лихоліття на удачу згинути задарма —

Гірко!

Хто тепер розповість як кричали без огляду,

Як горіло волосся вспороти шов борозни.

Як гадали пелюстками, — виб'є сходи градом —

Гірко!

Там, де річка,

Я запрягав

Іржавий від сліз леміш.

Духа праці,

З Сонцем лади

Пам'ятає один Час

Клином плече,

Поперек

Тихо німих відпою.

Горлом зігрій

Із світом ігрень,

Усіх, хто ходив з тобою,

Бачили полеглих вище,

Зоряні ріллі шукають.

Сміхом морози п'ють,

Вицвітуть крейда забудь.

Минуле поділом