По-прежнему - Калинов Мост

Гибкие строки сплетают узор,

Шепоты Оки края обнимают, —

Им не вернуться пугливой росой

В зелень мая.

Горстью украден размах без стыда, —

Были бы рады ослабить запястья.

Не шелохнуться в ревнивый удар,

Смерить прищуром глубокие пасти.

И несмышленым увидеть себя,

Греть завиток коры,

Бросить в затылок крик:

— Где ты только не был!

Пенил струи нерпой,

Ходил до рассвета туда-сюда.

Залпом меты отнял

Высечь вязь исподним,

Ронял в косы веток

Распыл утай.

Просится взглядом в некошеный стог,

Прячет добычу в лосиные шкуры,

Пьет поцелуй в январе,

Горькой весной.

В сумерках сговор с упрямым расторг,

Сталью поправил монгольские скулы,

Плач обернул в Навий зрень

Сгинуть в назой.

Высохло русло в песок,

В тропы — трещины, —

Даром просили еще

Б лица брызги.

Рядом остался один,

Верить прежнему.

И не спешит уходить,

Пыльной брысью.

Гнучкі рядки сплітають візерунок,

Шепоті Оки краю обіймають, —

Їм не повернутись полохливою росою

У зелень травня.

Жменю вкрадено розмах без сорому, —

Були раді послабити зап'ястя.

Не ворухнутися в ревнивий удар,

Зміряти прищуром глибокі пащі.

І незрозумілим побачити себе,

Гріти завиток кори,

Кинути в потилицю крик:

— Де ти тільки не був!

Пеніл струменя нерпою,

Ходив до світанку туди-сюди.

Залпом мети відібрав

Висікти в'язь нижнім,

Роняв у коси гілок

Розпил утай.

Проситься поглядом у некошений стог,

Ховає видобуток у лосині шкіри,

П'є поцілунок у січні,

Гіркою навесні.

У сутінках змова з упертим розірванням,

Сталлю поправив монгольські вилиці,

Плач обернув у Навий зір

Згинути в назою.

Висохло русло в пісок,

В тропи — тріщини, —

Даремно просили ще

Обличчя бризки.

Поруч залишився один,

Вірити як і раніше.

І не спішить йти,

Пильною кисою.