Одари - Калинов Мост

Покровительством своим одари меня,

Я изломанный стебель сухой на жестоком ветру.

Необузданный округом вину вменял,

Мерил истово горестный путь к роковому одру.

Мимолетные дожди уж который год

Не питают тщедушных корней, каменеет земля.

Обезличены надежды былых вольгот,

В сердце бедном сосуд опустел суету окормлять.

И в своей наготе,

В суховей без защиты

Я тобою прочитан,

Что ещё мне хотеть?

Жар увечный остыл,

Повинуюсь смиренно,

Добровольного плена

Примеряю бразды.

Упованием одним разреши служить,

Дух победный во все времена уготован живым.

Повивальные порядки, нектар слезы,

Сохнут крепко в душе наяву узловатые швы.

Несусветные долги возвратить успеть,

Где смертям вопреки неземная надежда цвела.

В затрапезные побудки в капканах бед

На устах неизменно всегда небесам похвала.

И цепляясь за луч

В зной палящий и в стужу

Я ревниво недужу,

Камень мой бел-горюч.

Не оставит, даст сил

Щедро, краеугольно

Пламя Вышнего горна

Постоянной стези.

Заступництвом своїм обдаруй мене,

Я зламаний стебло сухе на жорстокому вітрі.

Неприборканий округом вину ставив,

Мірів страшенно сумний шлях до фатального одру.

Швидкісні дощі вже котрий рік

Не живлять кволого коріння, кам'яніє земля.

Знеособлені надії колишніх вольгот,

У серці бідному посудину спорожнів суєту окормляти.

І у своїй наготі,

У суховій без захисту

Я тобою прочитаний,

Що ще мені хотіти?

Жар калічний охолонув,

Скорюся смиренно,

Добровільного полону

Приміряю кермо.

Сподіванням одним дозволи служити,

Переможний дух у всі часи уготований живим.

Повивальні порядки, нектар сльози,

Сохнуть міцно в душі наяву вузлуваті шви.

Несусвітні борги повернути встигнути,

Де смертям усупереч неземна надія цвіла.

У трапезні лавки в капканах бід

На вустах завжди небесам похвала.

І чіпляючись за промінь

У спеку палючий і в холоднечу

Я ревниво недужу,

Камінь мій біл-горючий.

Не залишить, дасть сил

Щедро, наріжно

Полум'я Вишнього горна

Постійного шляху.