Лопнуло небо - Калинов Мост

Лопнуло воплем небо:

Сколько во мне кровей!

Вам — не чета, сбился считать.

А на моей голове

Дикие выросли травы в пол-аршина.

В ночь колдовал ручьями,

В день себя наказал, —

Локти вперед, яростный рот,

Платой сверкнула коса.

Голос с печалью вповал скрыл лощиной.

Кто слышал звонкую,

Крепче узлы затянул.

Кто видел светлую,

Птицей разбился в инурь.

Кто тронул терпкую,

Палки в колесах сломал

Кто выпил горькую,

Вырос, а был дюже мал.

Криком бежать за Солнцем

С именем на устах.

Тех, кто суров, ждут гулкий ров

И всепрощенье в кустах.

Руки петлей на груди, мне сложила, —

Так поминали первых…

Вдарило небо:

Скільки в мені крові!

Вам — не подружжя, збився рахувати.

А на моєї голові

Дикі виросли трави в піваршина.

Ніч чаклував струмками,

Вдень себе покарав,—

Лікті вперед, лютий рот,

Платою блиснула коса.

Голос із сумом уповал приховав лощиною.

Хто чув дзвінку,

Міцніше вузли затягнув.

Хто бачив світлу,

Птахом розбився в інур.

Хто торкнув терпку,

Палиці в колесах зламав

Хто випив гірку,

Виріс, а був дуже малий.

Криком бігти за Сонцем

З ім'ям на вустах.

На тих, хто суворий, чекають гулкий рів

І всепрощення в кущах.

Руки петлею на груди, мені склала,

Так поминали перших…