Крошево вытупа - Калинов Мост

День вычеркнул плач ичигом ярым.

Звезд трещина пьет лешего талым.

И в сумерках без умолку свищет.

Гроздь медная ждет бедного кижечь.

Пьет из руки, вьет изургень взглядом.

В ночь до краев спрятал норов рядом.

А засветло роса ведра дрогнет.

В треск бересты зараз остыл локтем.

Я три года стоял рядом серой стеной,

Прорубил кистенем рукава в Дастояр.

Обещала — дождет без добычи меня,

Но чужая снеярь обручила дождем.

Ураганил птенцом в брызги бился звенеть,

И обмолвился ей, горемыт, бубенцом.

Видно, не с той ноги встарь

Бросился звон приручать.

Утром густой туман сдал

Просекой в плеск ручья.

А на пальцах кривых вся добыча моя,

И печалится май поцелуем молвы.

Ни кола, ни двора —

Только клочьями шерсть,

И поругана честь

Очи в ночь затворять.

Ладно, затеплилась сталь:

Гонит увидеть тебя.

Просит ремень себе в дар

Крошево вытупа,

Крошево вытупа.

День викреслив плач ічигом затятим.

Зірок тріщина п'є дідька талим.

І в сутінках безперестанку свище.

Гроно мідна чекає на бідного кижеч.

П'є з руки, в'є ізургень поглядом.

Вночі до країв сховав норів поруч.

А засвітло роса відра здригнеться.

У тріск берести зараз охолов ліктем.

Я три роки стояв поруч сірою стіною,

Прорубав кистенем рукава в Дастояр.

Обіцяла — дожде без видобутку мене,

Але чужа сніяр заручила дощем.

Ураганив пташеням у бризки бився дзвеніти,

І обмовився їй, горемитий, бубонцем.

Мабуть, не з тієї ноги старі

Кинувся дзвін приручати.

Вранці густий туман здав

Просікою в плеск струмка.

А на пальцях кривих увесь видобуток мій,

І засмучується травень поцілунком поголоски.

Ні кола, ні двору—

Тільки клаптями шерсть,

І сварена честь

Очі в ніч зачиняти.

Гаразд, затеплилася сталь:

Гонить побачити тебе.

Просить ремінь собі в дар

Крошево витупа,

Крошево витупа.