Колывань - Калинов Мост

Что выпало, то выпало —

Грубеет в твоих руках

И светится волокнами в мозолях.

В ночь замерзает выпарень, —

Не зря меня три дня ругал

Его глазень и помнил в усолень.

А тропы повелико звенели в уэде,

Дымилось в осень становище:

За так теряли лихо у каменных стен

И оживало корневище.

Был бы день вернуться обратно,

Смыть бедень промоиной лет.

Стыд скудел последней заплатой, —

Плача кудель усмехом не греть.

Раскосые ведут глаза, прощают негромкий след,

Мелеют в запахе прищуром.

Венчает путь утес кресал — велением его прозреть

И высечь имена посулом.

Кто просил вернуться обратно,

Вкус росы доверить губам,

Забывать последней заплатой,

Вязь повад нести на Кубань.

Прятать лицо в кольцах овчины,

Взять храбрецом выдох степей.

Угли зачина искать берегами,

Как нарекали травинку тебе.

Вплетать в тугие косы

Задаром, рубец шальной рогозы

У сердца беречь, лохматит гордыня устало,

Просится матень на скулы перечь.

Медвежьей лапой!

Царапать!

Нахрапом!

Що випало, те випало —

Грубіє в твоїх руках

І світиться волокнами в мозолях.

Вночі замерзає випарень,—

Недаремно мене три дні лаяв

Його оченя і пам'ятав у солонень.

А тропи великого дзвеніли в уеді,

Димилося в осінь становище:

За так втрачали лихо біля кам'яних стін

І оживало кореневище.

Був би день повернутися назад,

Змити бідолаш проминою років.

Сором скупів останньою латою, —

Плачу кудель посміхом не гріти.

Розкосі ведуть очі, прощають тихий слід,

Меліють у запаху прищуром.

Вінчає шлях стрімчак кресал — наказом його прозріти

І висікти імена обіцянкою.

Хто просив повернутися назад,

Смак роси довірити губам,

Забувати останньою латкою,

В'язь повад нести на Кубань.

ховати обличчя в кільцях овчини,

Взяти сміливцем видих степів.

Вугілля зачина шукати берегами,

Як називали травинку тобі.

Вплітати в тугі коси

Задарма, рубець шаленої рогози

У серця берегти, кудлат гординя втомилося,

Проситься матінь на вилиці переч.

Ведмежою лапою!

Дряпати!

Нахрапом!