Ключи - Калинов Мост

И замерло сердце в предчувствии дольнего града,

И плечи осиял вечерний свет.

Неужели не слышите,

Неужели не видите —

Как тяжко одинокому,

Как горько —

Кто тонул не раз в казацкой братчине.

Ом рам, казаки удалые!

Ом рам!

Кто печалит,

Чалым окриком тревожит,

Кто добычу прячет в рукава широкие.

Несет в подарок яблоко, —

Покоем удивить желает.

Где на ветру

Рубаха рвётся в полосы,

И ясный день

Встречает терпеливо храбреца

И ждёт покорности его, внимания.

Орлы прощаются над головой,

И лист смородины томится в глине обожженной.

Перо ведает, ведёт — боится опоздать,

И дети торопливо след глотают.

Где выбор огненной стрелой дымится в небе.

Где каждый день

Как пропасть.

Бросаешься туда

И принимаешь бой с самим собой.

Нам доверено в сумраке дней

Корчевать корни страха земного.

Здесь не место посыльным теней —

Дерзновеют воители Слова.

Разговор ведут пламя и лёд,

Горький порох и слов роговица,

Синих молний зрячий полет,

Смерти стон в боевой рукавице.

Зов глухой увлекает в пучины

Грызть обугленный вьюгами берег,

Где отшельники плоть приручили,

Где ватагами песни кипели.

Где утёс родословной слезится,

Где в пещерах взрослеет хрусталь,

Где вершины дымятся ситцем,

Где закат умирать устал.

Чёрный жемчуг, рубин ребристый,

Пух лебяжий — ступени вверх.

Там покоится вызолом пристань,

Кто объятья костлявой отверг.

Небо всё — облака и звезды

Мы храним у себя в груди.

Этим даром Владыка-Воздух

Щедро избранных наградил.

Где брать силы познать безбрежье,

Просыпаться в рассвет ребенком,

Безмятежно зарею брезжить

И лучиться в колосья звонко?

Ты готов — вьются косы столетий,

И светлеет рубаха преданий,

Ветер зорко погонит плетью

Прочитать чертёж Мирозданья.

Устье промысла — мёд золотой

Пригубить велением дара.

Так гори же, гори ладонь,

Языками победы алой.

Вот ты готов

Ступить за этот круг.

Ты путы рвёшь в куски

И преступаешь в заповедье.

Пернато песню храбрецу поют,

Благословляют танец твой:

Вперед, вперед!

-

Ни тени на губах печали мглистой.

Дождями умыты дороги,

Посеяны вечности сроки,

И мы попадаем с тобой

Под этот закон.

Сбрось ворох одежд вчерашних,

Веков неоглядную чащу —

Мы выйдем рассветы встречать

Босиком.

Пусть гибель клюкой обещали,

До нас позабыты скрижали —

Мы чашу весов склоняли

Плеском ресниц.

Когда пелена глаза застит,

Мы знали — любое ненастье

Забудется кипой лежалой,

Пеплом страниц.

Терпеть и молчать, пить воздух,

Далёкие горькие звезды

Ведут и влекут неизбывным,

Изменам грозны.

Стать льдом, стать огнём косматым —

Не вечно цедить закатам

Вино погребальных песен —

Мы смерть победить должны.

Локоть друга, плечо брата —

И страх высыхает в пустыню.

Будет, и пища сварганится —

Не думай о завтра, усталый,

А ныне твой вечер горстями

Рассыпан в небе ночном.

Покойся в его колыбели

И слушай доверия слёзы.

Неверным Солнцем дарят сумерки июля

В белёсой дымке, поперек приказов.

Надежды собираются в кулак

Дождаться дней юных, медовых, —

И прянуть огненной стрелой

к распятым небесам.

Спасители глотают полуночный блеск;

Готовы ночь отпеть и встретить

утренний прибой

Безмолвно и беспрекословно.

Мне выпал черёд безмятежно

Осыпаться листьями в медную осень,

Одиночество пить.

Но ты всегда рядом — я знаю.

Даришь тревожный сон,

Виски стережешь упруго,

Из волос

Струны звонкие вьёшь.

И когда просыпаюсь песней,

Только строгий твой взгляд беспокоит меня.

Только он.

Ты прости.

І завмерло серце в передчуття дольнього граду,

І плечі осяяло вечірнє світло.

Невже не чуєте,

Невже не бачите—

Як тяжко самотньому,

Як гірко —

Хто тонув не раз у козацькій братчині.

Ом рам, козаки видалені!

Ом рам!

Хто засмучує,

Чалим окриком турбує,

Хто видобуток ховає в рукави широкі.

Несе в подарунок яблуко, —

Спокою здивувати бажає.

Де на вітрі

Рубаха рветься в смуги,

І ясний день

Зустрічає терпляче сміливця

І чекає покірності його, уваги.

Орли прощаються над головою,

І лист смородини томиться в глині ​​обпаленої.

Перо розповідає, веде — боїться запізнитися,

І діти квапливо слід ковтають.

Де вибір вогненної стрілою димиться в небі.

Де щодня

Як прірва.

Кидаєшся туди

І приймаєш бій із самим собою.

Нам довірено у сутінках днів

Корчувати коріння страху земного.

Тут не місце посилним тіней —

Сміються воїни Слова.

Розмову ведуть полум'я і лід,

Гіркий порох і слів рогівка,

Синій блискавок зрячий політ,

Смерті стогін у бойовій рукавиці.

Поклик глухий захоплює в безодні

Гризти обвуглений завірюхами берег,

Де самітники плоть приручили,

Де ватагами пісні кипіли.

Де скеля родоводу сльозиться,

Де в печерах дорослішає кришталь,

Де вершини димляться ситцем,

Де захід сонця вмирати втомився.

Чорні перли, рубін ребристий,

Пух лебяжий — сходи вгору.

Там спочиває позолою пристань,

Хто обійми костлявий відкинув.

Небо все —хмари та зірки

Ми зберігаємо у себе в грудях.

Цим даром Владика-Повітря

Щедро вибраних нагородив.

Де брати сили пізнати безмежжя,

Прокидатися на світанку дитиною,

Безтурботно зорі марніти

І пройти в колосся дзвінко?

Ти готовий в'ються коси століть,

І світлішає сорочка переказів,

Вітер пильно пожене батогом.

Прочитати креслення Всесвіту.

Устя промислу — мед золотий

Пригубити наказом дару.

Так горі ж, гори долоню,

Мовами перемоги червоною.

Ось ти готовий

Ступити за це коло.

Ти пути рвеш у куски

І порушуєш у заповіддю.

Пернато пісню сміливця співають,

Благословляють танець твій:

Вперед вперед!

-

Ні тіні на губах печалі млистої.

Дощами вмиті дороги,

Посіяні вічності терміни,

І ми потрапляємо з тобою

Під цей Закон.

Скинь купу вчорашніх одягів,

Повіків неоглядну хащу —

Ми вийдемо світанки зустрічати

Босоніж.

Нехай загибель журавлиною обіцяли,

До нас забуті скрижалі

Ми чашу ваг схиляли

Пліском вій.

Коли завіса очі застигнута,

Ми знали — будь-яку негоду

Забудеться стосом лежалою,

Попелом сторінок.

Терпіти і мовчати, пити повітря,

Далекі гіркі зірки

Ведуть і приваблюють незабутнім,

Зрад грізні.

Стати льодом, стати вогнем кудлатим —

Не вічно цідити заходам сонця

Вино похоронних пісень —

Ми смерть перемогти повинні.

Лікоть друга, плече брата—

І страх висихає в пустелю.

Буде, і їжа сварганиться —

Не думай про завтра, втомлений,

А нині твій вечір жменями

Розсипаний у небі нічному.

Спочивай у його колисці

І слухай довіри сльози.

Невірним Сонцем дарують сутінки липня

У білому серпанку, поперек наказів.

Надії збираються в кулак

Дочекатися днів юних, медових, —

І прянути вогняною стрілою

до розп'ятих небес.

Рятівники ковтають північний блиск;

Готові ніч відспівати і зустріти

ранковий прибій

Безмовно і беззаперечно.

Мені випала черга безтурботно

Обсипатися листям у мідну осінь,

Самотність пити.

Але ти завжди поряд — я знаю.

Даруєш тривожний сон,

Віскі стережеш пружно,

З волос

Струни дзвінкі виєш.

І коли прокидаюся піснею,

Тільки суворий твій погляд турбує мене.

Тільки він.

Ти пробач.