Гой - Калинов Мост

Старая дорога, давняя тревога,

Пепел заметает горькие следы.

Песней вдаль шагаю, сумерки глотаю,

Ночь в ладонях тает, пью горстями дым.

В широком поле бродяга-ветер

Устало прячется в пыли.

Дубьем оборван, устами светел,

Быльем ресницы выбелил.

Эй, гой, что не весел

Плечи опустил,

Голову повесил, загрустил.

Ой, да крепко.

Как ни ловили капканы-сети,

Как ни травили кнут и ложь,

Опять вернешься, грозой раздетый,

Будить округи ни за грош.

Эй, гой, что не весел

Плечи опустил,

Голову повесил, загрустил.

Ой, да крепко.

Эй, гой, что не весел

Плечи опустил,

Голову повесил, загрустил.

Ой, да крепко.

Стара дорога, давня тривога,

Попіл замітає гіркі сліди.

Піснею вдалину крокую, сутінки ковтаю,

Ніч у долонях тане, п'ю жменями дим.

У широкому полі бродяга-вітер

Втомлено ховається в пилу.

Дубом обірваний, вустами світлий,

Біля вії вибілив.

Гей, гой, що не весел

Плечі опустив,

Голову повісив, засумував.

Ой, так міцно.

Як не ловили капкани-мережі,

Як не травили батіг і брехня,

Знову повернешся, грозою роздягнений,

Будити округи ніза грош.

Гей, гой, що не весел

Плечі опустив,

Голову повісив, засумував.

Ой, так міцно.

Гей, гой, що не весел

Плечі опустив,

Голову повісив, засумував.

Ой, так міцно.