Честное слово (Памяти Джима Моррисона) - Калинов Мост

В городе Париже в начале июля

Я столкнулся с ним, когда играл в прятки.

Он рвал свои стихи, пил дешевые виски

И плакал.

Его поджидала смерть

И он знал об этом.

Его лицое изрытое траншеями сомнений

Успокоилось, покрылось слоем мела.

Я спросил в упор:

— Куда ты собрался?

Он шепнул:

— На небо, — и улыбнулся.

Честное слово!

В душном июле я запомнил как он умирал.

От снов до вдохновенья целая вечность,

Я трижды мог пропасть пока ее мерил.

Звериное чутье выручало в слепой дороге.

Я встретил могикан, для которых честь табу

И холеных фаворитов, что бесятся с жиру.

У первых был внимательным учеником,

Вторым вгрызался в глотку дикой собакой.

Издерганный молвой о распятой любви,

Израненный баграми языкастых пророков

Я медленно ступал по дымящей земле

И мучался жаждой.

Может быть мне просто повезло

Воронью всему на зло.

Мне не дали сгинуть в прорве дней,

Помогли залечить раны.

По тропинкам узким и шальным,

По обрывам ледяным.

К родникам живым провели меня

Мимо зоркой охраны.

Я припал к воде запекшимся ртом

И жадно пил глотая свое отраженье.

Да видно перебрал живительной влаги,

Меня начал бить озноб.

В памяти кипел раскаленный июль.

Париж не поперхнулся своею жертвой.

Я решил двигаться чтобы согреться,

Я начал двигаться чтобы согреться.

Честное слово!

Я не хочу умереть в ожидании солнца.

В городе Париже в начале июля

Я столкнулся с ним, когда играл в прятки.

Он рвал свои стихи и пил дешевые виски

И плакал.

Его поджидала смерть

И он знал об этом.

Его лицо изрытое траншеями сомнений

Успокоилось, покрылось слоем мела.

Я спросил его в упор:

— Куда, Джим, собрался?

Он шепнул:

— На небо…

У місті Парижі на початку липня

Я зіткнувся з ним, коли грав у схованки.

Він рвав свої вірші, пив дешеві віскі

І плакав.

Його чекала смерть

І він знав про це.

Його обличчя вирите траншеями сумнівів

Заспокоїлося, вкрилося шаром крейди.

Я спитав в упор:

- Куди ти зібрався?

Він шепнув:

— На небо, — і посміхнувся.

Чесне слово!

У душному липні я запам'ятав як він помирав.

Від снів до натхнення ціла вічність,

Я тричі міг пропасти доки її міряв.

Звіряче чуття рятувало в сліпій дорозі.

Я зустрів могикан, для яких честь табу

І випещених фаворитів, що бісться з жиру.

У перших був уважним учнем,

Другим угризався в горлянку диким собакою.

Смиканий поголос про розп'ятого кохання,

Поранений баграми язикових пророків

Я повільно ступав по димучій землі

І мучився жагою.

Можливо мені просто пощастило

Воронню всьому на зло.

Мені не дали згинути в прорві днів,

Допомогли залікувати рани.

По стежинках вузьким і шаленим,

По обривах крижаним.

До джерел живих провели мене

Повз пильну охорону.

Я припав до води запеклимся ротом

І жадібно пив ковтаючи своє відображення.

Так видно перебрав цілющої вологи,

Мене почав бити озноб.

У пам'яті кипів розпечений липень.

Париж не поперхнувся своєю жертвою.

Я вирішив рухатися, щоб зігрітися,

Я почав рухатися щоб зігрітися.

Чесне слово!

Я не хочу померти в очікуванні сонця.

У місті Парижі на початку липня

Я зіткнувся з ним, коли грав у схованки.

Він рвав свої вірші і пив дешеві віскі

І плакав.

Його чекала смерть

І він знав про це.

Його обличчя вирите траншеями сумнівів

Заспокоїлося, вкрилося шаром крейди.

Я спитав його в упор:

— Куди, Джіме, зібрався?

Він шепнув:

- На небо…