Бестия - Калинов Мост

Белокурый бестия, ты ещё живой,

Всё ещё не сломлен.

Жалят-жгут известия раной ножевой –

Их не счесть.

Леденеют сумерки, теплится укор

Тенью колоколен.

В чьей груди без умолку тьме наперекор

Будет честь?

Свирепеют градусы, плавится броня,

Знаки чуешь кожей.

Горечью возрадуйся вызовы принять

Наперёд.

Высыхает дерево прожитых эпох

Пепельной рогожей.

Схвачен незатейливо в узкий желобок

Древний брод.

А небо к сердцу храбрится,

В свой черед легко приценится

И не устанет восклицать:

«Путь держи прямой, избранник мой!».

Обретать величие в мареве пустынь,

Знать, не понаслышке.

Судьбы обезличены крепостью узды,

Как одна.

Добровольным выбором преданы огню

Бренные излишки.

Если драться выпало – правде присягнуть

Жизнь дана.

Наградные таинства, братская вина,

Тучи рвутся в клочья.

Тлеют сроки давности родственной виной

Протрезветь.

Позолота Севера бронзовые сны

Смелому пророчат.

Где извечно сеяли выдохом сквозным

Чистый свет.

А небо к сердцу храбрится,

В свой черед легко приценится

И не устанет восклицать:

«Путь держи прямой, избранник мой!».

Радость алая, ярый блеск созвездий,

Путь до искорок прямой.

Медь сырой листвы,

Долгий взгляд невесты,

Путь до искорок прямой.

Тропы рвут ладони,

Путь до искорок прямой.

До мольбы, до стона,

Путь до искорок прямой.

Білявий бестія, ти ще живий,

Все ще не зламаний.

Жалят-джгут звістки раною ножовою –

Їх не порахувати.

Ліденіють сутінки, теплиться докір

Тінню дзвонів.

У чиїх грудях без угаву темряві всупереч

Чи буде честь?

Лютіють градуси, плавиться броня,

Знаки чуєш шкірою.

Гіркою радуйся виклики прийняти

Наперед.

Висихає дерево прожитих епох

Попільною рогожею.

Схоплений невигадливо у вузький жолобок

Стародавній брід.

А небо до серця хоробриться,

У свою чергу легко приціниться

І не втомиться вигукнути:

«Шлях тримай прямий, мій обранець!».

Здобувати велич у мареві пустель,

Знати, не з чуток.

Долі знеособлені фортецею узди,

Як одна.

Добровільним вибором віддано вогню

Брінні надлишки.

Якщо битися випало – правді присягнути

Життя дане.

Нагородні обряди, братська вина,

Хмари рвуться на шматки.

Тліють терміни давності спорідненою виною

Протверезіти.

Позолота Півночі бронзові сни

Сміливому пророкують.

Де споконвічно сіяли видихом наскрізним

Чисте світло.

А небо до серця хоробриться,

У свою чергу легко приціниться

І не втомиться вигукнути:

«Шлях тримай прямий, мій обранець!».

Радість червона, затятий блиск сузір'їв,

Шлях до іскорок прямий.

Мідь сирого листя,

Довгий погляд нареченої,

Шлях до іскорок прямий.

Стежки рвуть долоні,

Шлях до іскорок прямий.

До благання, до стогону,

Шлях до іскорок прямий.