Pourtant la vie - Jean Ferrat

voir un jeune chien courir, les oiseaux parapher le ciel

Le vent friser le lavoir bleu, les enfants jouer dans le jour

sentir frachir la soire, entendre le chant d’une porte

Respirer les lilas dans l’ombre, flner dans les rues printanires

Rien moins que rien, pourtant la vie

Rien moins que rien, juste on respire

Est-ce un souffle, une ombre, un plaisir?

Je puis marcher, je puis m’asseoir

La pierre est frache, la main tide

Tant de choses belles qu’on touche

Le pain, l’eau, la couleur des fruits

L-bas les anneaux des fumes, un train qui passe et crie au loin

Rien moins que rien, pourtant la vie

doucement perdre le temps, suivre un bras nu dans la lumire

Entrer, sortir, dormir, aimer, aller devant soi sous les arbres

Mille choses douces sans nom qu’on fait plus qu’on ne les remarque

Mille nuances d’tres humaines, demi-songe, demi-joie

Rien moins que rien, pourtant la vie

Celui qui le veut qu’il s’enivre de la noirceur et du poison

Mais le soleil sur ta figure est plus fort que l’ombre qu’il fait

Et qu’irais-je chercher des rimes ce bonheur pur comme l’air?

Un sourire est assez pour dire, la musique de l’tre humain

Rien moins que rien, pourtant la vie.

побачити, як молодий собака біжить, птахи ініціалами небо

Вітер в’ється блакитну прайку, діти граються вдень

відчути вечірню прохолоду, почути пісню дверей

Подихайте бузком у тіні, прогуляйтеся весняними вуличками

Не менше ніж нічого, але життя

Не менше ніж нічого, ми просто дихаємо

Це подих, тінь, насолода?

Я можу ходити, я можу сидіти

Камінь свіжий, рука тепла

Стільки красивих речей ми торкаємося

Хліб, вода, колір фруктів

Там кільця диму, потяг проїжджає і кричить вдалині

Не менше ніж нічого, але життя

м’яко витрачаючи час, слідуючи оголеною рукою на світло

Заходь, виходь, спи, люби, вперед під деревами

Тисячу безіменних солодких речей ми робимо більше, ніж помічаємо

Тисяча відтінків людських істот, напівсон, напіврадість

Не менше ніж нічого, але життя

Хто хоче, нехай нап’ється темряви й отрути

Але сонце на твоєму обличчі сильніше за тінь, яку воно відкидає

І що б я римував із цим повітряним блаженством?

Досить усмішки сказати, музика людини

Не менше ніж нічого, але життя.