Les poètes - Jean Ferrat

Je ne sais ce qui me possède

Et me pousse à dire à voix haute

Ni pour la pitié ni pour l' aide

Ni comme on avouerait ses fautes

Ce qui m’habite et qui m’obsède

Celui qui chante se torture

Quels cris en moi quel animal

Je tue ou quelle créature

Au nom du bien au nom du mal

Seuls le savent ceux qui se turent

Machado dort à Collioure

Trois pas suffirent hors d' Espagne

Que le ciel pour lui se fît lourd

Il s’assit dans cette campagne

Et ferma les yeux pour toujours

Au-dessus des eaux et des plaines

Au-dessus des toits des collines

Un plain-chant monte à gorge pleine

Est-ce vers l' étoile Hölderlin

Est-ce vers l' étoile Verlaine

Marlowe il te faut la taverne

Non pour Faust mais pour y mourir

Entre les tueurs qui te cernent

De leurs poignards et de leurs rires

A la lueur d’une lanterne

Etoiles poussières de flammes

En août qui tombez sur le sol

Tout le ciel cette nuit proclame

L’hécatombe des rossignols

Mais que sait l’univers du drame

La souffrance enfante les songes

Comme une ruche ses abeilles

L' homme crie où son fer le ronge

Et sa plaie engendre un soleil

Plus beau que les anciens mensonges

(Répétition)

Я не знаю, що мною володіє

І змушує мене говорити вголос

Ні на жаль, ні на допомогу

Ані як би визнати свої провини

Те, що вселяє в мене і захоплює мене

Хто співає, той сам себе мучить

Що плаче в мені яка тварина

Я вбиваю чи яку істоту

В ім'я добра в ім'я зла

Знають лише ті, хто мовчить

Мачадо спить у Колліурі

За межами Іспанії було достатньо трьох кроків

Нехай йому буде важке небо

Він сидів у цьому поході

І закрив очі назавжди

Над водами та рівнинами

Над дахами пагорбів

На повне горло підіймається лайка

Чи це до зірки Гельдерлін

Хіба до зірки Верлена

Марло, тобі потрібна таверна

Не для Фауста, а щоб там померти

Між вбивцями, які вас оточують

Про їхні кинджали та їхній сміх

При світлі ліхтаря

Зірки полум’яного пилу

У серпні того падіння на землю

Все небо сьогодні проголошує

Бійня солов’їв

Але що знає світ драми

Страждання породжують мрії

Як вулик свої бджоли

Чоловік плаче там, де його залізо гризе

І його рана породжує сонце

Красивіше за стару брехню

(Повторення)