Les cerisiers - Jean Ferrat

J’ai souvent pensé c’est loin la vieillesse

Mais tout doucement la vieillesse vient

Petit à petit par délicatesse

Pour ne pas froisser le vieux musicien

Si je suis trompé par sa politesse

Si je crois parfois qu’elle est encor loin

Je voudrais surtout qu’avant m’apparaisse

Ce dont je rêvais quand j'étais gamin

Ah qu’il vienne au moins le temps des cerises

Avant de claquer sur mon tambourin

Avant que j’aie dû boucler mes valises

Et qu’on m’ait poussé dans le dernier train

Bien sûr on dira que c’est des sottises

Que mon utopie n’est plus de saison

Que d’autr' ont chanté le temps des cerises

Mais qu’ils ont depuis changé d’opinion

Moi si j’ai connu des années funestes

Et mes cerisiers des printemps pourris

Je n’ai pas voulu retourner ma veste

Ni me résigner comme un homme aigri

Ah qu’il vienne au moins le temps des cerises

Avant de claquer sur mon tambourin

Avant que j’aie dû boucler mes valises

Et qu’on m’ait poussé dans le dernier train

Tant que je pourrai traîner mes galoches

Je fredonnerai cette chanson-là

Que j’aimais déjà quand j'étais gavroche

Quand je traversais le temps des lilas

Que d’autres que moi chantent pour des prunes

Moi je resterai fidèle à l’esprit

Qu’on a vu paraître avec la Commune

Et qui souffle encore au cœur de Paris

Ah qu’il vienne au moins le temps des cerises

Avant de claquer sur mon tambourin

Avant que j’aie dû boucler mes valises

Et qu’on m’ait poussé dans le dernier train

Я часто думав, що до старості ще далеко

Але поволі настає старість

Потроху ласощами

Щоб не образити старого музиканта

Якщо мене обдурить його ввічливість

Якщо я іноді вірю, що вона ще далеко

Перш за все, я хотів би, щоб раніше з'явитися мені

Про що я мріяв у дитинстві

Ах, нехай прийде хоч вишневий час

Перш ніж я стукну в бубон

Раніше мені довелося пакувати валізи

І штовхнув мене на останній потяг

Звичайно, ми скажемо, що це нісенітниця

Що моя утопія не по сезону

Щоб інші співали час вишень

Але з тих пір вони змінили свою думку

Мені, якщо я знав катастрофічні роки

І мої гнилі весняні черешні

Я не хотів повертати піджак

І не змиритися, як озлоблений чоловік

Ах, нехай прийде хоч вишневий час

Перш ніж я стукну в бубон

Раніше мені довелося пакувати валізи

І штовхнув мене на останній потяг

Поки я можу тягнути сабо

Я наспівую цю пісню

Що я вже любив, коли був газетчиком

Коли я переживав час бузку

Щоб інші, крім мене, співали для слив

Я залишуся вірним духу

Те, що ми бачили, з’явилося з Комуною

І який досі віє в серці Парижа

Ах, нехай прийде хоч вишневий час

Перш ніж я стукну в бубон

Раніше мені довелося пакувати валізи

І штовхнув мене на останній потяг