Душа - Иосиф Кобзон

Расскажи мне, день усталый,

Как звезда моя упала?

Почему со мной играла?

И куда она пропала?

Где, не знаю, с кем гуляла?

Слишком многих разменяла…

Ну, а жизнь кружила и страдала…

Где заснули мои грёзы?

Почему засохли слёзы?

Как я молодость проспал?

Отчего друзей терял?

Мудрость грёзы придушила.

Слёзы гордость осушила.

Ну, а время молодость убила…

Душа, душа страдала…

Судьба, судьба устала…

Что случилось с моей честью?

Отчего грешу я лестью?

Почему так подло зависть?

Отчего мне всё не в радость?

Слишком много видел бед

И не смог найти ответ.

Так и не увидел свой рассвет…

Ты не мучайся, дружок,

Время есть на посошок.

В небо взор свой обращу,

На коленях попрошу.

Бог всемилостивый мой,

Прошу, сжалься надо мной,

Раненую душу успокой.

Душа птицей белою,

Надо мной страдала.

Была вишней спелою,

А теперь устала…

Розкажи мені, день стомлений,

Як моя зірка впала?

Чому зі мною грала?

І куди вона зникла?

Де, не знаю, з ким гуляла?

Забагато розміняла…

Ну, а життя кружляло і страждало…

Де заснули мої мрії?

Чому засохли сльози?

Як я молодість проспав?

Чому друзів втрачав?

Мудрість мрії придушила.

Сльози гордість осушили.

Ну, а молодість убила...

Душа, душа страждала.

Доля, доля втомилася.

Що трапилося з моєю честю?

Чому грішу я лестою?

Чому так підло заздрість?

Чому мені все не в радість?

Надто багато бачив бід

І не зміг знайти відповідь.

Так і не побачив свій світанок.

Ти не мучайся, друже,

Час є на ціпок.

У небо погляд свій зверну,

На колінах попрошу.

Бог милостивий мій,

Прошу, зглянься наді мною,

Поранену душу заспокой.

Душа птахом білим,

Наді мною страждала.

Була вишньою стиглістю,

А тепер втомилася...