Журавли - Иосиф Кобзон

Мне кажется порою, что солдаты

С кровавых не пришедшие полей,

Не в землю нашу полегли когда-то,

А превратились в белых журавлей.

Они до сей поры с времен тех дальних

Летят и подают нам голоса.

Не потому ль так часто и печально

Мы замираем глядя в небеса?

Летит, летит по небу клин усталый,

Летит по небу на исходе дня.

И в том строю есть промежуток малый -

Быть может это место для меня.

Настанет день и с журавлиной стаей

Я поплыву в такой же сизой мгле.

Из-под небес по-птичьи окликая

Всех тех, кого оставил на земле.

Мне кажется порою, что солдаты

С кровавых не пришедшие полей,

Не в землю нашу полегли когда-то,

А превратились в белых журавлей.

Мені здається часом, що солдати

З кривавих не прийшли полів,

Не в землю нашу полегли колись,

А перетворилися на білих журавлів.

Вони досі з часів тих далеких

Летять і подають нам голоси.

Чи не тому так часто і сумно

Ми завмираємо дивлячись у небеса?

Летить, летить по небу клин стомлений,

Летить по небу під кінець дня.

І в тому строю є проміжок малий.

Може це місце для мене.

Настане день і з журавлиною зграєю

Я попливу в такій же сизій темряві.

З-під небес по-пташиному гукаючи

Усіх тих, кого залишив на землі.

Мені здається часом, що солдати

З кривавих не прийшли полів,

Не в землю нашу полегли колись,

А перетворилися на білих журавлів.