Devoid of Caring - Insomnium

Dimming the light of sun, muting stars and crescent moon

Lost inside the world of gloomy, haunting shades

Descending into this abyss of human soul

In this dreariest of nights

Time can draw out like a blade

And yet Her grace shines through

Through me, and the brooding clouds

And if her light never falls on me

I’m content just to feel the lack

And this fall set requiem for my way

Away from other’s paths, I turned to desolation

Away from other’s thoughts, timid and surpassing

Away from the others, beyond caring

In this darkest of hours

Time draws out like a knife

The reflection once whole, now only a wound, seeping hurt and loss

The image once so bold, now only a scar, dry of hope and light

For all things ought to say, left unsaid

For all deeds ought to do, left undone

Be with me now

Приглушення світла сонця, приглушення зірок і півмісяця

Загублений у світі похмурих, нав’язливих тіней

Спуск у цю безодню людської душі

У цю найпохмурішу ніч

Час може тягнутися, як лезо

І все-таки Її благодать просвічує

Крізь мене і задумливі хмари

І якщо її світло ніколи не впаде на мене

Я задоволений лише відчуванням нестачі

І цієї осені встановили реквієм за мій шлях

Далеко від чужих стежок, я звернувся  до спустошення

Подалі від чужих думок, боязкий і перевершуючий

Подалі від інших, поза турботою

У цей найтемніший час

Час тягнеться, як ніж

Відображення колись ціле, тепер лише рана, що просочується біль і втрата

Образ колись такий сміливий, а тепер лише шрам, сухий від надії та світла

Бо все, що потрібно сказати, залишити не сказаним

Бо всі справи, які слід зробити, залишені нездійсненними

Будьте зі мною зараз