Closing Words - Insomnium

What solemnity can be found in this death?

A traitor’s smile, the honour of betrayal

How comfort could be found in the dreariest of nights?

What solace for guilt-driven mind, tarnished heart?

Two crestfallen figures clinging together in fathomless dark

In maelstrom of despair dimming each other’s shine

And half of his blood runs like mine

Kindred spirit to me

But the gleam in his eyes

Remind of the one who is gone forever

When dreams carry me past this life

To thin shrouding mist

I rest in silence

In place lifeless and desolate

Long are midwinter’s nights

As the will to live has died

Evanescent the unwarming light

Evoking memories of life

Of the life long lost

Buried in ashes of love and joy

Buried in ashes of love and joy

And half of his blood bleeds like mine

Kindred spirit, yet free

But the gleam in his eyes

Abates for my guilt shackles him too

What sublimity can be found in this love?

Weakling’s trust, the moral of deceiver

There’s no future for a son under this burden of grief

No leading to walk aside this tormented ghost

Two crestfallen figures clinging together in fathomless dark

In maelstrom of despair father suppressing the only shine

As the end is slowly looming

Our paths must now diverge

Pressure slowly easing

Shackles unchained, uplifting

Beyond many a weary league

Where dimming light gives birth to evening stars

At the treelines of distant, devouring woods

Await my demons, embodying this longing

Better to sleep now on stranger’s porch

Find home on foreign soil

Brighter the sun to a forsaken child

Than to a father in despair

Disencumbered from this grief

With the most cruel way

Deserted to be alone

Abandoned to be free

Яку урочистість можна знайти в цій смерті?

Посмішка зрадника, честь зради

Як можна знайти втіху в найпохмуріші ночі?

Яка розрада для розуму, керованого почуттям провини, заплямованого серця?

Дві пригнічені фігури чіпляються разом у бездонній темряві

У вирі відчаю тьмяніють блиск один одного

І половина його крові тече як у мене

Споріднена мені душа

Але блиск в його очах

Нагадай про того, хто пішов назавжди

Коли мрії несуть мене повз це життя

До тонкого туману

Я спочиваю в мовчанні

На місці безживне й спустошене

Довгі середини зими ночі

Оскільки воля до життя померла

Згасає нетепле світло

Викликати спогади про життя

Про давно втрачене життя

Похований у попелі любові та радості

Похований у попелі любові та радості

І половина його крові кровоточить, як і моя

Споріднена душа, але вільна

Але блиск в його очах

Зняття моєї провини також сковує його

Яку піднесеність можна знайти в цій любові?

Довіра слабкого, мораль обманщика

У сина немає майбутнього під цим тягарем горя

Немає спонукань відійти вбік цього змученого привида

Дві пригнічені фігури чіпляються разом у бездонній темряві

У вирі відчаю батько гасить єдиний блиск

Оскільки кінець повільно наближається

Тепер наші шляхи мають розійтися

Тиск повільно знижується

Кайдани розкуті, піднесені

За межами багатьох втомлених ліг

Де тьмяне світло народжує вечірні зорі

На ліжках далеких, пожираючих лісів

Чекайте моїх демонів, які втілюють цю тугу

Краще спати зараз на чужому ґанку

Знайдіть дім на чужій землі

Ясніше сонця для закинутої дитини

Чим батьку у розпачі

Звільнився від цього горя

Найжорстокішим способом

Покинув побути на самоті

Покинуто бути вільним