Вернёмся в Питер - Илья Чёрт

Серым волком поезд мчится, снег печатая в снегу…

Я сижу, Господь напротив, говорим за жизнь…

Той зимой длинее песня стала с голоду

Счастья моего, пьяных глаз, седины в зрачках.

Ты скажи мне, Святый Отче, как же можно здесь молчать?

Чтобы мог я здесь прожить лгать меня учи.

Что забыл я в этой клетке, если счастье мое там,

Где ребетня сидит по крышам, словно воробьи.

Мы поменяем наш билет, вернемся в Питер.

Любимый мой на рукаве порвется свитер…

Из декабря Бог шлет ответ в конце июля,

Чтобы я близким мог сказать как их люблю я.

Ты скажи мне, мать природа, я ли зверь, аль человек?

В спину гонишь, холку гладишь, не пойму тебя.

Все вороны, как вороны, а я белая, как снег…

Дегтем вымазан, да белым пухом облеплен.

Бог сидел поджав колени, да задумчиво молчал,

Улыбнулся, молвил: «Иди ты к Черту, Илья!».

И я умер в сотый раз, воскреснул и искать пошли

Его по свету снова я, да и любовь моя…

Сірим вовком потяг мчить, сніг друкуючи в снігу.

Я сиджу, Господь навпаки, говоримо за життя…

Тієї зими довше пісня стала з голоду

Щастя мого, п'яних очей, сивини у зіницях.

Ти скажи мені, Святий Отче, як можна тут мовчати?

Щоб я міг прожити брехати мене вчи.

Що забув я в цій клітці, якщо щастя моє там,

Де ребетня сидить по дахах, немов горобці.

Ми поміняємо наш квиток, повернемося до Пітера.

Коханий мій на рукаві порветься светр...

З грудня Бог шле відповідь у кінці липня,

Щоб я близьким міг сказати як їх люблю я.

Ти скажи мені, мати природа, чи я звір, чи людина?

У спину женеш, холку гладиш, не зрозумію тебе.

Всі ворони, як ворони, а я біла, як сніг...

Дігтем вимазаний, та білим пухом обліплений.

Бог сидів підібгавши коліна, так задумливо мовчав,

Усміхнувся, мовив: «Іди ти до біса, Ілля!».

І я помер у сотий раз, воскреснув і шукати пішли

Його по світу знову я, так і любов моя...