Оборотень - Илья Чёрт

Детской каруселью голубых воспоминаний завертелась пурга.

Сотнями снежинок недалёких рассуждений сникли холода.

Мокрыми ногами, оставляя следы, тихо девочка шла,

К полнолунию поднимала глаза.

Зов летучих искр от большого костра не заставишь молчать.

Но о тёплых языках большого пламени в себе она могла не мечтать.

В воспалённом мозгу уже считали часы,

Стрелками от жизни к смерти уже клонились весы.

И толпы безоружных недалёких людей всё пытались понять,

Зачем же перед смертью этой девочке понадобилось волком рычать?

А то, что мощной лапою, сгребая под себя остатки прошлой весны,

Умрёт она огромным волком, слыша за собой лишь шелест травы.

Тихо под простынёй вывозят её из палаты для снов.

«Такая беззащитная и маленькая!" — скажут, — «И совсем без врагов!»

И в эту же минуту далеко за лесами, до которых лишь шаг,

Под вой огромной серой стаи, где-то в горах тихо умер вожак.

Дитячою каруселлю блакитних спогадів закрутилася пурга.

Сотнями сніжинок недалеких міркувань зникли холоди.

Мокрими ногами, залишаючи сліди, тихо дівчинка йшла,

До повні піднімала очі.

Поклик летючих іскор від великого багаття не змусиш мовчати.

Але про теплі язики великого полум'я в собі вона могла не мріяти.

У запаленому мозку вже вважали годинник,

Стрілками від життя до смерті вже хилилися ваги.

І натовпи беззбройних недалеких людей все намагалися зрозуміти,

Навіщо перед смертю цій дівчинці знадобилося вовком гарчати?

А те, що потужною лапою, згрібаючи під себе залишки минулої весни,

Помре вона величезним вовком, чуючи за собою лише шелест трави.

Тихо під простирадлом вивозять її з палати для снів.

«Така беззахисна і маленька!» - скажуть, - «І зовсім без ворогів!»

І в цю хвилину далеко за лісами, до яких лише крок,

Під виття величезної сірої зграї, десь у горах тихо помер ватажок.