Домой бы мне - Илья Чёрт

Я облегчаюсь в тамбуре,

На стреме две подружки,

С лимоном чай, штанов карман,

Там семечки и сушки.

На семь парсеков мертвое ничто,

И ангелы дозорные на вышках,

Ты запахни, родимая, пальтишко,

И плюнь три раза, чтобы повезло.

Я расскажу заветную

Историю, что нашептали

ветры мне полярные

про то, что есть земля,

где лютой стужей стянуто лицо,

где лужи отражают звезд колючки,

где вместо Винни — Пухов в небе тучки,

там тепловоз наш остановит колесо.

Домой бы мне приехать, в ванну завалиться,

Кота за ухом потрепать, да чаю бы напиться,

Свернуться в одеяле, в подушку бы зарыться,

И до весны… и до весны забыться…

Ушами кверху шапка,

Бутылка водки в складчину,

я возвращаюсь домой

К себе на Ленинградчину.

Колеса скрипнут, и вагон пойдет…

И сердце вдруг сожмет, что не остался.

Как жаль, что я с дождем не попрощался,

Но думаю, что он еще зайдет.

И нужно шарить вдоль стены,

Хоть дверь и не предвидится.

Гораздо легче носом в угол

И на всех обидеться.

Хвостом вилять — себя не уважать,

Когда кругом враги и нет подмоги,

И нужно защитить, не «сделать ноги»,

Оскалить зубы, мясо в клочья рвать…

Я полегшуюсь у тамбурі,

На стремені дві подружки,

З лимоном чай, штанів кишеню,

Там насіння і сушіння.

На сім парсеків мертве ніщо,

І ангели дозорні на вишках,

Ти запахни, рідна, пальте,

І плюнь три рази, щоб пощастило.

Я розповім заповітну

Історію, що нашіптували

вітри мені полярні

про те, що є земля,

де лютою стужею стягнуте обличчя,

де калюжі відбивають зірок колючки,

де замість Вінні — Пухів у небі хмарки,

там тепловоз наш зупинить колесо.

Додому мені приїхати, у ванну завалитися,

Кота за вухом потріпати, так чаю би напитися,

Повернутися в ковдри, подушку би закопатися,

І до весни… і до весни забути…

Вухами догори шапка,

Пляшка горілки в складчину,

я повертаюся додому

До себе на Ленінградчину.

Колеса скрипнуть, і вагон піде…

І серце раптом стисне, що не залишився.

Як шкода, що я з дощем не попрощався,

Але думаю, що він ще зайде.

І потрібно нишпорити вздовж стіни,

Хоч двері й не передбачаються.

Набагато легше носом у кут

І на всіх образитися.

Хвістом виляти — себе не поважати,

Коли навколо вороги і немає допомоги,

І потрібно захистити, не «зробити ноги»,

Вискалити зуби, м'ясо клоччя рвати…