Мост через вечность - Илья Чёрт

Куклы убраны в ящик комода,

И кожаный мяч запрятан в чулан,

И сегодня не так, как всегда, встало солнце в окне.

Мы дохнем быстрей, чем рождаемся заново.

Играем в «камень -ножницы -бумага"на троих,

И каждому всегда выпадает «колодец" —

Прыгать в яму кроличью снов чужих.

Пришла пора жатвы — за слова отвечать.

Пришло твоё время серьёзно решать:

С кем тебе жить, а кому указать на порог…

И пусть не будет вам хлеба с беспредела волками,

И с брехающей сворой пусть не будет вам сна,

И чтобы каждый раз воином, вступающим в битву,

Ты помнил лицо своего Отца.

Коли ты своих братьев не разумеешь,

Коли сестёр ты не узнаёшь —

Допивай свою водку, да вали на дискотеку, пижон!

Расслабься на миг — и ты взят в плен

Снотворной усталостью и высотой стен.

На ровных рядах вокзальных скамеек

Ты спишь под звук милицейских сирен.

И можно в трамваях по кругу кататься,

беспечно глотая счастливый билет,

принимая спокойно всё то, что нельзя изменить.

Но к дьяволу время!

Мы будем жить вечно!

И свечу в окне нам гасить нельзя,

Где еле дыша, через чёрную бездну

Мы идём на руках, по лезвию скользя…

Ляльки прибрані в ящик комода,

І шкіряний м'яч захований у комірка,

І сьогодні не так, як завжди, встало сонце у вікні.

Ми вдихнемо швидше, ніж народжуємося заново.

Граємо в «камінь-ножиці-папір» на трьох,

І кожному завжди випадає «колодязь» —

Стрибати в яму кролячу снів чужих.

Настав час жнив — за слова відповідати.

Настав твій час серйозно вирішувати:

З ким тобі жити, а кому вказати на поріг…

І нехай не буде вам хліба з беззаконня вовками,

І з брехливою зграєю нехай не буде вам сну,

І щоб кожен раз воїном, що вступає в битву,

Ти пам'ятав обличчя свого Батька.

Коли ти своїх братів не розумієш,

Коли сестер ти не узнаєш —

Допивай свою горілку, та вали на дискотеку, піжон!

Розслабся на миг — і ти взято в полон

Снодійною втомою та висотою стін.

На рівних рядах вокзальних лавок

Ти спиш під звук міліцейських сирен.

І можна в трамваях по крузі кататися,

безтурботно ковтаючи щасливий квиток,

спокійно приймаючи все те, що не можна змінити.

Але до диявола час!

Ми будемо жити вічно!

І свічку у вікні нам гасити не можна,

Де ледве дихаючи, через чорну безодню

Ми ідемо на руках, по лезу ковзаючи…