Детство - Илья Чёрт

Я жил в замечательном доме на окраине Земли,

И наша жопа Мира славилась улыбкой детворы.

У нас не любили негров и американские жевачки,

И после подзатыльников в школе нам задавали домой задачки.

Заходивший случайно к нам во двор уйти мог без ботинок,

А на южном кладбище, что рядом, росло число могилок.

Несли цветы, прощались, и всё начиналось снова…

Мы бились колами двор на двор за случайно брошенное слово.

Давай, браток, на посошок.

Я ухожу, ты знаешь — нету здесь мне места!

Но где б я не был, где б не жил —

Я помню нашу песню о счастливом детстве.

А у меня, по ходу дела, был первый этаж и пошарпаная дверь.

И мимо проходя, стучали в неё все кому не лень.

Мы сидели до утра, я пел им песни, они несли вино,

И поэтому на следующий день в школу не пошёл никто.

Быстро ходит по кругу с чем-то мутным пивная кружка.

Восьмиклассница из нашей школы родила вчера девчушку,

и теперь она уходит на завод считать свои копейки.

В тёмном углу лежат теперь её ручки и линейки.

Давай, браток, на посошок.

Я ухожу, ты знаешь — нету здесь мне места!

Но где б я не был, где б не жил —

Я помню нашу песню о счастливом детстве.

Наши соседи были нам отчаянным примером:

Где выгодно сдать бутылки, как стать лучшим пионером…

А когда врагов было много, мы вызывали мента Серёжу.

Он любил деньги и пил много водки, и шмыгал что-то под кожу.

А теперь у нас много новых домов и новые детишки.

В школе чеком героина они закладывают книжки.

Они курят под партой ганжу и носят в портфеле «плейбой»,

Поэтому я не живу там больше и не хочу домой!

Давай, браток, на посошок.

Я ухожу, ты знаешь — нету здесь мне места!

Но где б я не был, где б не жил —

Я помню нашу песню о счастливом детстве.

Я жил в чудовому будинку на околиці Землі,

І наша дупа Миру славилася усмішкою дітлахів.

У нас не любили негрів і американські жуйки,

І після потиличників у школі нам задавали додому завдання.

Заходив випадково до нам дворі піти міг без черевиків,

А на південному цвинтарі, що поруч, зростала кількість могил.

Несли квіти, прощалися, і все починалося знову…

Ми билися колами двір на двор за випадково кинуте слово.

Давай, братку, на пасошок.

Я йду, ти знаєш — немає тут мені місця!

Але де б я не був, де б не жив —

Я пам'ятаю нашу пісню про щасливе дитинство.

А у мене, за ходом справи, був перший поверх і пошарпані двері.

І проходячи, стукали в неї все кому не лінь.

Ми сиділи до ранку, я співав їм пісні, вони несли вино,

І тому на наступного дня в школу не пішов ніхто.

Швидко ходить по кругу з чимось каламутним пивний кухоль.

Восьмикласниця з нашої школи народила вчора дівчинку,

і тепер вона йде на завод рахувати свої копійки.

В темному кутку лежать тепер її ручки і лінійки.

Давай, братку, на пасошок.

Я йду, ти знаєш — немає тут мені місця!

Але де б я не був, де б не жив —

Я пам'ятаю нашу пісню про щасливе дитинство.

Наші сусіди були нам відчайдушним прикладом:

Де вигідно здати пляшки, як стати найкращим піонером.

А коли ворогів було багато, ми викликали мента Сергію.

Він любив гроші і пив багато горілки, і шморгав щось під шкіру.

А тепер у нас багато нових будинків і нові діти.

У школі чеком героїну вони закладають книжки.

Вони курять під партою ганжу і носять в портфелі «плейбою»,

Тому я не живу там більше і не хочу додому!

Давай, братку, на пасошок.

Я йду, ти знаєш — немає тут мені місця!

Але де б я не був, де б не жив —

Я пам'ятаю нашу пісню про щасливе дитинство.