Джаттака «Как Будда был собакой» - Илья Чёрт

Лохматый белый пёс

С луной в глазах,

Ищет свою цель,

Пулей мчит в степях.

Брехать впустую — что есть толк?,

Сиротеть в околицах,

сквозняки ловить хвостом,

что-то нездоровиться…

не серчай, хозяин, я

что искал — найду.

Бесу я не дам слукавить,

Сам не пропаду.

В случке я с луной щербатой,

Даст она мне знать,

Где ты жизнь свою оставил,

Где её искать…

Тех, кто крепко спит во тьме

— не радует заря.

Я ж не стану таковым —

не проживу жизнь зря.

Сбросил бы ошейник свой,

да не могу,

Не брошу я хозяина,

которому служу.

Разыщу я камень,

Припасённый впрок.

В нём собачье счастье,

В нём всей жизни толк.

Принесу тебе я

Его поутру.

Ну, а коли не судьба

-голову сложу.

Я с начала мира

Всё ж тебе служил…

Невзначай ты это

Время позабыл.

Вот мы и расплатимся,

Жизнь тебе вернём,

И на все четыре воли

По домам пойдём…

Тех, кто крепко спит во тьме — не радует заря.

Я ж не стану таковым, не проживу жизнь зря.

Сбросил бы ошейник свой, да не могу,

Не брошу я хозяина, которому служу.

Каменное сердце

В раз ему принёс.

Человек как глянул-

Не сдержался слёз.

Понял, коль в груди

камень у тебя-

Белый свет тебе не мил,

И жизнь не мила.

И улыбнулся Мастер

С поклоном до земли,

Собачья шкура не помеха,

Если Свет внутри.

Так он заработал

Для всех земных собак

Свободу от ошейника

И всем теперь ништяк!

Кудлатий білий пес

З місяцем у очах,

Шукає свою мету,

Кулею мчить у степах.

Брехати даремно - що є толк?,

Сиротіти в околицях,

протяги ловити хвостом,

щось нездужатися…

не серчай, хазяїне, я

що шукав — знайду.

Демону я не дам злукавити,

Сам не пропаду.

У випадку я з місяць щербатою,

Дасть вона мені знати,

Де ти життя своє залишив,

Де її шукати…

Тих, хто міцно спить у темряві

— не радує зоря.

Я ж не стану таким —

не проживу життя даремно.

Скинув би нашийник свій,

так не можу,

Не кину я господаря,

якому служу.

Розшукаю я камінь,

Припасенный про запас.

У ньому собаче щастя,

В ньому всього життя толк.

Принесу тобі я

Його ранком.

Ну, а коли не доля

-Голову складу.

Я початку світу

Все ж тобі служив...

Ненароком ти це

Час забув.

Ось ми і розплатимося,

Життя тобі повернемо,

І на всі чотири волі

По будинках підемо…

Тих, хто міцно спить у темряві—не радує зоря.

Я ж не стану таким, не проживу життя даремно.

Скинув би нашийник свій, так не можу,

Не кину я господаря, якому служу.

Кам'яне серце

Враз йому приніс.

Чоловік як глянув-

Не стримався сліз.

Зрозумів, якщо в груди

камінь у тебе-

Біле світло тобі не мило,

І життя не мила.

І посміхнувся Майстер

З поклоном до землі,

Собача шкіра не перешкода,

Якщо світло всередині.

Так він заробив

Для всіх земних собак

Свободу від нашийника

І всім тепер ніштяк!