Дура - Илья Чёрт

Дожди — художники, как прежде, неуклюжие.

Фонарь от ветра тихо вздрагивал над лужею.

Ютился желтый лист по мокрым подоконникам,

А я стоял под уплывающим окном.

И то, что мне лишь 18 осень дарит в дар,

И то, что ветер в голове раздует в сердце жар.

Нам нужно, милая, поговорить о том.

Навряд ли всё тебе скажу потом.

Ой, дура ты, что можешь ревновать!

Ой, дура ты!

Тебе откуда знать,

Где я болтался с неделю до вчера?

Что нам с друзьями уходить служить пора.

Погасишь свет, сказав тем самым, будто спишь уже.

И смысла нет бросать в окно по новой камешек.

Но я то знаю — ты стоишь за занавескою,

И смотришь в темный двор, и смотришь на меня.

Нам нет нужды давать друг другу обещания,

Пойдем побродим в старом парке на прощание.

Три года ты, наверняка, не будешь ждать!

Ну что же я могу тебе сказать?!

Дощі — художники, як і раніше, незграбні.

Ліхтар від вітру тихо здригався над калюжею.

Ютився жовтий лист по мокрим підвіконням,

А я стояв під вікном.

І те, що мені лише 18 осінь дарує вдар,

І те, що вітер у голові роздмухує в серце жар.

Нам треба, мила, поговорити про те.

Навряд¸ все тобі скажу потім.

Ой, дура ти, що можеш ревнувати!

Ой, дурна ти!

Звідки знати,

Де я бовтався з тиждень до вчора?

Що нам з друзями йти служити час.

Погасиш світло, сказавши тим самим, ніби спиш уже.

І сенсу немає кидати у вікно по новому камінчику.

Але я то знаю — ти стоиш за фіранкою,

І дивишся в темний двір, і дивишся на мені.

Нам немає потреби давати один одному обіцянки,

Ходімо поблукаємо в старому парку на прощання.

Три роки ти, напевно, не чекатимеш!

Ну що я можу тобі сказати?!