Kopretiny - Helena Vondráčková

Stříbrná řeka

uléhá k spánku,

účesy stromů

když obarví stín,

když meze voní

jak po heřmánku,

soumrakem svítí

jen bílé hvězdy kopretin.

Loudám se loukou,

tiše si pískám,

čeká mě trávy

vyhřátý klín,

brouzdám se rosou,

než dojdu k lískám,

utrhnu cestou

jednu z těch bílých kopretin.

Potom se zeptám bílých lístků,

jestli to na tebe prozradí,

až budou padat do žlutého písku,

jestli mně dobře poradí.

Mám mě rád

či nemá mě rád,

trhám je hlava nehlava,

má mě rád

či nemá mě rád,

můj hlas mně selhává.

Vracím se zpátky,

tiše si pískám

písničku pro můj

holčičí vkus,

brouzdám se rosou,

než dojdu k lískám,

vytáhnou zatím

na nebe hvězdy velký vůz.

Срібна річка

лягає спати

зачіски з дерева

коли він малює тінь,

коли межі пахнуть

як після ромашки

воно горить у сутінках

просто білі ромашки.

Я лежав на лузі,

Я тихо свищу,

на мене чекає трава

нагрітий клин,

Я пробираюся з росою,

перш ніж я доберуся до лісових горіхів,

Я розірву дорогу

одна з тих білих ромашок.

Тоді я питаю білі квитки,

якщо це говорить вам

коли вони падають у жовтий пісок,

якщо він мені добре порадить.

я люблю себе

він мені не подобається

у мене болить голова,

він мені подобається

він мені не подобається

мій голос підводить мене.

я йду назад

Я тихо свищу

пісня для моєї

дівочий смак,

Я пробираюся з росою,

перш ніж я доберуся до лісових горіхів,

витягти ще

у небі зірки велика вантажівка.