Je Teď Tvá / Svatební/ - Helena Vondráčková

Pár her a stánky poutí,

to dřív býval její svět,

dětský smích snad z úst a pih

jí dodnes neodlét.

Ta, která mívá dosud sen,

že sněží kvůli nám,

dneska závoj má, ten z bílých pěn

a spěchá kdovíkam.

Je teď tvá, je teď tvá.

Ten tam je vláček na klíč,

zbyla po všem prázdná skříň,

opouští to království,

kam patří čím dál míň.

Dcera, s níž se otec chlubil,

má stále v očích třpyt,

mámin hlas však neslyší,

běží tam, kam musí jít.

Je teď tvá, je teď tvá.

Bílý most je stužka s myrtou

a tam za ní dlouhý břeh,

tak ji veď k těm hrotům skal,

svou nejmilejší z všech.

Ať jen neztratí svou něhu,

ten kroužek, cos jí dal

i tam na druhém břehu,

ať ti šeptá dál a dál,

já jsem tvá, jsem jen tvá.

Tak ji miluj a snad věřit nech,

že sněží kvůli nám.

Ta, co věnem dá svůj vlastní dech,

ta, bez níž byl bys sám,

je teď tvá, je teď tvá

Пара ігор і паломницьких кіосків,

це був її світ,

дитячий сміх, можливо, з уст і веснянки

не летіти до неї донині.

Той, у кого ще є мрія

що у нас сніг

сьогодні в нього фата, та з білої піни

і поспішає до кого завгодно.

Це твоє зараз, це твоє зараз.

Є поїзд під ключ,

залишилась порожня шафа,

залишає королівство

де йому належить все менше і менше.

Донька, якою хвалився батько

у нього все ще блиск в очах,

але голосу моєї матері не чути

біжить туди, куди треба.

Це твоє зараз, це твоє зараз.

Білий міст — стрічка з миртом

а за нею довгий берег,

тож веди її до тих шипів,

твій найдорожчий з усіх.

Нехай він не втрачає ніжності,

перстень, який ти їй подарував

навіть там, на тому березі,

нехай він шепоче все далі й далі,

Я твоя, я тільки твоя.

Так любіть її і, можливо, дозвольте їй повірити

що у нас сніг.

Той, хто дає власний подих,

той, без якого ти був би один,

тепер твоя, вона тепер твоя