Langeweile - Hannes Wader

Ich wachte morgens auf, es war ein Donnerstag gegen halb zehn

Frisch gewaschen, rasiert, gekämmt undsoweiter, bereit auf die Straße zu gehn

Sah ich noch schnell aus dem Fenster und da war mir eigentlich klar

Dass dieser Tag von vorn’herein schon total im Eimer war

Kein Regen, kein Schnee, keine Sonne, kein Wind

Alles grau, schwül und stickig, die Fensterscheiben staubblind

Eine Stadt, in der Alles stinkt, wo Alles spuckt und kracht und raucht

Eine Stadt, deren Namen man nicht zu kennen und die man nie gesehen zu haben

braucht

Langeweile

Ist ausgebrochen

In der Stadt

Kommt angekrochen

Und sie hat

Keine Eile

Ich beschloss dann doch gegenüber in den kleinen Laden zu geh’n

Um billig, aber gut, ein Tässchen Kaffee zu trinken im Steh’n

Ein Schaufenster mit Fernsehern drin liegt auch gleich nebenan

Wo man das Programm zwar sehr gut sehen, aber den Ton nicht hören kann

Ein Politiker auf dem Bildschirm sprach, klappte den Mund auf und zu

Der Mann neben mir verstand kein Wort und glotzte auf’s Bild wie 'ne Kuh

Ein and’rer bekam einen Lachkrampf, im Gesicht schon ganz rot und schweißnass

Ein Taubstummer, der dem Politiker jedes Wort von den Lippen las

Eine Straße weiter an der Haltestelle sah ich die Nachbarstochter steh’n

So um die vierzehn, aber sehr reif für ihr Alter und nicht gerade schön

Ich fragte: «Wie ist das wehrte Befinden, zu Hause alles gesund und froh?»

Sie meinte: «Ich soll nicht mit Ihnen sprechen, mein Vater will das so!»

Ich sagte: «Hör ruhig auf deinen Vater, das ist ein sehr kluger Mann

Ich bin ein Strolch, das hat er erkannt, keine Angst, dich fass ich nicht an!

Geh schön nach Hause zu deinen Papi, sag, ich hätte dich geschickt

Sag ihm, sobald er sich blicken lässt wird er von mir gef… ragt,

ob er nicht auch mal jung gewesen ist.»

Langeweile

Ist ausgebrochen

In der Stadt

Kommt angekrochen

Und sie hat

Keine Eile

Ich ging durch den Fußgängertunnel zum Konrad-Kennedy-Platz

Kam 'raus aus dem Tunnel und schon war ich wieder drin mit einem Satz

Plötzlich überall Leute, die rannten und weinten und schrien, ich weiß nicht

mehr was

Berittene Polizisten dazwischen mit Knüppeln und Tränengas

Von hinten gestoßen rannte ich auch, immer die Angst im Genick

Und rettete mich mit ein paar Ander’n in das Tor irgendeiner Fabrik

Wir ruhten uns aus, es war gerade kein Polizist in der Nähe, bloß

Kam jetzt der Pförtner aus seinem Kasten mit 'ner Krücke auf uns los

Dieser Pförtner, Kriegsinvalide, hatte nur noch einen Arm

Ein Bein, ein Auge, ein Ohr und einen Platikdarm

Und während ihm aus dem rechten Ärmel ein krummer Eisenhaken stand

Besaß er dafür auf der linken Seite sechs Finger an der Hand

Er brabbelte was von: «…verrecken, …vergasen», den ganzen Stuss

Die Scheiße, die sich unsereiner seit Jahren immer wieder anhören muss

Und während er noch tobte stand hinter ihm plötzlich ein Bulle, der den Knüppel

schwang

Der schlug zu, dass die silberne Schädelplatte als sie barst, wie die

Freiheitsglocke klang

Langeweile

Ist ausgebrochen

In der Stadt

Kommt angekrochen

Und sie hat

Keine Eile

Ich floh in den Stadtpark, setzte mich und wischte mir erstmal den Schweiß

Und da saß einer mit ner Gitarre und spielte: «Don't Think Twice»

Ein dicker Mann, der gutmütig wie ein satter Bernhardiner aussah

Hörte ihm zu und ich döste ein, weil hier alles so friedlich war

Ich träumte, dass ich Bob Dylan fragte, was er von meinen Liedern hält

Und obwohl er sich erst wand wie ein Aal, hätte er mir vielleicht was erzählt

Aber da war plötzlich der Parkwächter da und weckte mich ziemlich roh

Meine Frage wird wohl nie beantwortet werden — ist vielleicht auch besser so

Ich döste noch vor mich hin, hatte die Idee und dann

Wusste ich wie ich sämtliche Kriege auf der Stelle beenden kann

Und ich hätte auch alles getan, doch zu meiner Schande muss ich gesteh’n

Dass ich alles vergaß, weil ich Zahnschmerzen bekam und da helfen mir keine

Ideen

Ich rannte mit dem Kopf gegen einen Baum, halb wahnsinnig vor Schmerz

Ich besoff mich und betäubte den Zahn, mein Hirn, meine Seele, mein Herz

Schlich wieder weiter durch die Straßen, die Füße wurden mir schwer

Es war dunkel geworden, der Tag zu Ende, und ich wusste von gar nichts mehr

Langeweile

Ist ausgebrochen

In der Stadt

Kommt angekrochen

Und sie hat

Keine Eile

Ich tastete mich langsam an den Häuserwänden entlang

Und stand dann vor einer Art Puff mit Wein und Krawattenzwang

Ein Besoffener tauschte meine Zigaretten gegen seine Krawatte ein

Ich band sie um, bezahlte Eintritt und ging voller Erwartung rein

Die Strpteasetänzerin hüpfte über die Bühne wie ein Schrat

Und ich wunderte mich, dass sie dabei nicht auf ihren Busen trat

Und ich beschwerte mich und der Kellner meinte: «Dass sie schön ist behaupten

wir ja nicht

Dafür liegt ihr Intelligenzquotient bei hundertneunzig und darauf legt man

heute wieder viel mehr Gewicht!»

Ich kam nach Hause als draußen ein dreckiger, warmer Regen fiel

Wieder ein Tag kaputt, ohne Freude, ohne Sinn, ohne Ziel

Und bis alles so läuft, wie ich’s haben will werden sicher noch Jahre vergeh’n

Aber ich gebe die Hoffnung nicht auf, mal bessere Tage zu seh’n

Ich denke, ich werde irgendwann noch vernünftige Dinge tun

Zum Beispiel, meinen Samen auf die Spermenbank tragen ab nun

Und nicht sterben bis jedes Kind, das du auf der Straße siehst

Von meinem Blut und nach meinem Bilde angefertigt ist

Übrigens habe ich neulich noch eine Wahrsagerin befragt

Wie’s denn mit meinem Ende stünde und darauf hat sie gesagt

Ich dürfte als ur-uralter Greis, Haar und Bart eisgrau

In meiner Badewanne sterben, in den Armen einer schönen Frau

Langeweile

Ist ausgebrochen

In der Stadt

Kommt angekrochen

Und sie hat

Keine Eile

Я прокинувся вранці, було близько дев’ятої тридцять у четвер

Щойно вимитий, поголений, причесаний і так далі, готовий вийти на вулицю

Я швидко визирнув у вікно, і мені все стало ясно

Що цей день був вже повністю відро з самого початку

Ні дощу, ні снігу, ні сонця, ні вітру

Усе сіре, спекотне й задушливе, шибки засліплені пилом

Місто, де все смердить, де все плюється, тріщить і димить

Місто, назва якого невідома і якого ніколи не бачив

потреби

нудьга

спалахнув

В місті

Приходьте повзати

І вона має

Без поспіху

Тоді я вирішив піти до маленького магазину навпроти

Дешево, але добре випити чашечку кави стоячи

Поруч також вітрина з телевізорами

Де ви добре бачите програму, але не чуєте звуку

Політик на екрані говорив, відкривав і закривав рота

Чоловік поруч зі мною не розумів жодного слова і дивився на картину, як корова

Інший розсміявся, обличчя вже було червоне і спітніле

Глухонімий, який читав кожне слово з вуст політика

Побачила сусідську дочку, яка стояла вулицею далі на зупинці

Близько чотирнадцяти, але дуже зріла для свого віку і не зовсім гарна

Я запитав: «Як самопочуття, вдома все здорово і весело?»

Вона сказала: «Я не повинна з тобою говорити, мій батько так хоче!»

Я сказав: «Слухай свого батька, він дуже розумна людина

Я пройдисвіт, він це визнав, не хвилюйся, я тебе не чіпаю!

Іди додому до свого тата, скажи, що я тебе послав

Скажіть йому, як тільки він з'явиться, я його запитаю...

чи не був він колись молодим».

нудьга

спалахнув

В місті

Приходьте повзати

І вона має

Без поспіху

Я пройшов пішохідним тунелем до Konrad-Kennedy-Platz

Вийшов із тунелю, і я повернувся туди одним стрибком

Раптом скрізь почали біжати люди, плакати та кричати, я не знаю

більше чого

Між ними стояли кінні міліціонери з кийками та сльозогінним газом

Я також біг, мене штовхали ззаду, завжди зі страхом на шиї

І врятував мене з кількома іншими у ворота якоїсь фабрики

Ми відпочивали, поліцейських наразі не було, просто

Воротар вийшов на нас із своєї ложі з милицею

Цей вантажник, інвалід війни, мав одну руку

Нога, око, вухо і пластикова кишка

І при цьому з правого рукава стирчав кривий залізний гак

У нього було шість пальців на лівій стороні руки

Він щось базікав: «...здохни, ...газ», всяку дурницю

Лайно, яке нам доводилося слухати знову і знову роками

І поки він ще лютував, за ним раптом став бик, орудуючи палицею

розмахнувся

Він ударив по срібній пластині черепа, коли вона луснула, ось так

пролунав дзвін свободи

нудьга

спалахнув

В місті

Приходьте повзати

І вона має

Без поспіху

Я втік до міського парку, сів і спочатку витер піт

А там хтось сидів з гітарою і грав: "Don't Think Twice"

Товстун, який виглядав добродушно, як ситий сенбернар

Послухавши його, я задрімала, тому що тут все було так спокійно

Мені наснилося, що я запитав Боба Ділана, що він думає про мої пісні

І хоч спочатку він звивався, як вугор, але, може, щось мені сказав

Але раптом там був паркувальник і досить грубо мене розбудив

На моє запитання, мабуть, ніколи не дадуть відповіді — можливо, так і краще

Я задрімав, у мене виникла ідея, а потім

Я знав, як закінчити всі війни на місці

І я б зробив усе, але, на свій сором, мушу це визнати

Що я все забув, тому що у мене розболівся зуб і ніхто мені не допомагає

ідеї

Я вдарився головою об дерево, напівбожевільний від болю

Я напився і занімів зуб, мозок, душу, серце

Поповз далі вулицями, ноги важкіли

Стемніло, день закінчився, а я більше нічого не знав

нудьга

спалахнув

В місті

Приходьте повзати

І вона має

Без поспіху

Я повільно пробирався вздовж стін будинків

А потім став перед таким собі публічним будинком з вином і краваткою

П’яний проміняв мої сигарети на краватку

Я зв’язав їх, заплатив за вхід і пішов у повному очікуванні

Танцюрист стринг-тізу стрибав по сцені, як шрат

І я був вражений тим, що вона при цьому не наступила собі на груди

І я скаржився, а офіціант сказав: «Стверджуй, що вона красива

ми цього не робимо

Її коефіцієнт інтелекту сто дев'яносто, і це те, що ви на це нараховуєте

сьогодні знову набагато більше ваги!»

Я прийшла додому, коли надворі йшов брудний теплий дощ

Ще один розбитий день, без радості, без сенсу, без мети

І обов’язково пройдуть роки, поки все піде так, як я хочу

Але я не втрачаю надії побачити кращі дні

Думаю, колись я зроблю розумні речі

Наприклад, зараз віднесіть мою сперму до банку сперми

І не вмирай до кожної дитини, яку побачиш на вулиці

Зроблено з моєї крові і на мій образ

До речі, я нещодавно питала ворожку

Що з мого кінця, а потім вона сказала

Я мав би бути давнім старим, із сивим волоссям і бородою

Помираючи у ванні в обіймах прекрасної жінки

нудьга

спалахнув

В місті

Приходьте повзати

І вона має

Без поспіху