Arschkriecher-Ballade - Hannes Wader

An einem trüben Tag, als er gerade vierzehn war —

Eben wuchs auf seiner Brust das erste blasse Haar —

Spielte er für sich im Wald, da rief sein Vater ihn herein

Brachte ihn zu seiner Mutter, ließ ihn dann mit ihr allein

Den Kopf mit Waldgeschichten vollgestopft bis an den Rand

Drei Federn noch im Schopf, Pfeil und Bogen in der Hand

Stand er da ganz nackt und seine knochige Gestalt

War von Kopf bis Fuß mit bunten Kriegszeichen bemalt

Seine Mutter strich um ihn herum und deutete dann

Mit dem Blick auf seinen rot-weiß-grün gestreiften Pillermann

Sagte: «Ach, mein Junge, wenn du schon so gerne malst und schmierst

Sorge ich dafür, dass du was Künstlerisches wirst!»

Kurze Zeit darauf fand sich ein Warenhaus bereit

Ihn als Schildermaler einzustellen, mit 'ner Probezeit

Er bestaunte, dass ihm tagelang der Mund weit offen stand

In dem großen Hause all' die neuen Dinge, die er fand!

Schöne Menschen gab es dort, mit Gesichtern, glatt und weich

Und er schaute in den Spiegel, lief schnell weg und fragte gleich

Einen unrasierten alten Mann mit eckigem Gesicht:

«Warum sind wir beide denn so hässlich und die Andern nicht?»

«Wenn's dein Wunsch ist», sprach der Mann, «so wie die Anderen zu sein

Halte dich an deinen Chef — kriech ihm einfach hinten rein!

Das übst du fleißig, bis sich dein Profil schön sanft und glatt

An der Darmwand deines Vorgesetzten abgeschliffen hat!»

Und schon wandte sich der Junge an den sauberen Verein

Mit dem heißen Wunsch, bald auch so’n schöner Arschkriecher zu sein!

Doch da zeigten sich die Menschen sehr verwundert und empört —

Taten so, als hätten sie dieses Wort noch nie gehört!

Sie packten ihn am Arm, führten ihn in einen Raum

Da hing ein hoher Vorgesetzter, höher als ein Baum

Von der Zimmerdecke, festgeschnallt auf einem Stützkorsett

Dessen nackter Hintern pendelte schön glänzend, bleich und fett

Wie ein praller Gasballon, nur zigtausend mal so schwer

Als die Tür aufging, kaum wahrnehmbar, im Luftzug hin und her!

Der Junge spürte, als das dicke Ding da vor ihm schwang

Eine sanfte Hand im Nacken, die ihn in die Knie zwang!

Und da fand er sie, die Öffnung, ganz tief unter, gar nicht groß

Und er jauchzte laut vor Freude und sofort ließ man ihn los

Er atmete tief ein, bohrte dann mit aller Macht

Seinen dürren Knabenkörper in den engen, dunklen Schacht!

Doch im nächsten Augenblick ein heißer Druck, ein Donnerschlag

Und als er drauf halb betäubt in einer Ecke lag

Einen Mann vor Schmerz laut brüllen hörte, war ihm endlich klar

Dass er als Afterkriecher völlig ungeeignet war!

Er befühlte sein Gesicht, es war noch alles wie vorher

Nur mit der scharfen Krümmung seiner Nase hatte er

Dem Vorgesetzten nicht allein den Schließmuskel geritzt

Sondern ihm auch noch der Länge nach den Mastdarm aufegschlitzt!

Voller Angst sah er jetzt, wie die schönen Menschen um ihn her

Hässlich wurden und ihn schlugen, und schon spürte er nichts mehr!

Als er dann erwachte sah er jenen alten Mann

Mit dem eckigen Gesicht — er kroch hin und schrie ihn an:

«Ich hab' die Menschen jetzt, wie sie wirklich sind, geseh’n

Und ich krieche auch nie wieder, davon wird man gar nicht schön!

Ich will wissen, alter Mann, was ist mit den Leuten los —

Wenn sie schon nicht hübscher werden, warum kriechen sie denn bloß?»

«Schwer zu sagen», sprach der Mann, «manch einer kriecht ja auch nicht gern

Und er meint, er muss es tun, um die Familie zu ernähr'n

Dem Andern macht es Spass, er schafft sich Frau und Kinder an

Als Vorwand, nur damit er besser arschkriechen kann!»

У нудний день, коли йому було всього чотирнадцять…

Перше бліде волосся якраз росло на грудях —

Коли він грав сам у лісі, батько покликав його

Привів його до матері, а потім залишив з нею одного

Голова до країв набита лісовими історіями

Три перья ще в пучку, лук і стріли в руках

Він стояв там абсолютно голий і його кістлява постать

Був намальований з ніг до голови яскравими військовими знаками

Мати обвела його, а потім показала

З поглядом на його червоно-біло-зелену смугастого Піллермана

Сказав: «О, мій хлопчик, якщо ти так любиш малювати й строчити

Я зроблю так, щоб ти став чимось артистичним!»

Невдовзі після цього був готовий універмаг

Найміть його як вивісника з випробувальним терміном

Він дивувався, що його рот був широко відкритий цілі дні

У великому будинку все нове знайшов!

Там були красиві люди, з гладкими та м’якими обличчями

А він подивився в дзеркало, швидко втік і одразу запитав

Неголений старий з квадратним обличчям:

— Чому ми обидва такі потворні, а інші ні?

«Якщо ти хочеш, — сказав чоловік, — бути таким, як інші

Дотримуйтесь свого боса — просто заповзьте позаду!

Ви старанно практикуєте це, поки ваш профіль не стане красивим і гладким

Відшліфував кишкову стінку вашого начальника!»

І хлопець звернувся до чистого клубу

З палким бажанням скоро бути такою гарною попкою!

Але потім народ проявив себе дуже здивований і обурений -

Поводили себе так, ніби ніколи не чули цього слова!

Вони схопили його за руку і повели в кімнату

Там висів високий верх, вищий за дерево

Зі стелі, прив'язаний до скоби

Його голі сідниці гарно сяяли, бліді й товсті

Як повна газова куля, лише в десятки тисяч разів важча

Коли відчинилися двері, ледь помітно, взад-вперед на протягі!

Хлопчик відчув, як велика штука гойдається перед ним

Ніжна рука на шиї, що поставила його на коліна!

І там він знайшов його, отвір, далеко внизу, зовсім не великий

І він закричав від радості, і враз відпустили його

Він глибоко вдихнув, а потім свердлив з усієї сили

Його худорляве тіло хлопчика у вузькій темній шахті!

Але в наступну мить гарячий тиск, грім

І коли він був напівошелешений в кутку

Почувши, як чоловік кричить від болю, він нарешті зрозумів

Що він був абсолютно непридатний як шукач!

Він відчув своє обличчя, все було так само, як і раніше

Тільки з різким викривленням носа він зробив

Не ріжте сфінктер боса наодинці

Але також розріжте йому пряму кишку вздовж!

Сповнений страху, тепер він побачив прекрасних людей навколо себе

Став потворним і вдарив його, а він уже нічого не відчув!

Коли він прокинувся, то побачив того старого

З квадратним обличчям — він підкрався і закричав йому:

«Тепер я бачив людей такими, якими вони є насправді

І я теж ніколи більше не повзатиму, це зовсім не робить тебе гарною!

Я хочу знати, старий, що з людьми...

Якщо вони не стають гарнішими, чому вони повзають?»

«Важко сказати, — сказав чоловік, — багато хто теж не любить повзати

І він думає, що мусить це зробити, щоб прогодувати сім’ю

Інший насолоджується цим, створює собі дружину і дітей

Як привід, щоб він міг краще цілуватися в дупу!»