Чёрные следы - Hann

Вчера кормила котят бездомных у дороги.

Машины носятся, на перекрестке нет светофора.

Я видел, как дорогу в страхе перебегают.

Их не замечают?

Очень часто сбивают.

Дурные мысли отогнал подальше из головы.

Время позднее, оставалось домой проводить.

Отпускать не хочу — целую, говорю: «До завтра».

Даже короткая разлука — судьбы досада.

Я ждал ее у себя еще где-то в два часа дня.

Начало третьего.

Решил позвонить, узнать, где она?

Собиралась только под музыку с телефона.

А я, заждался.

Ну, ничего… Тут ехать недолго.

Время идет, тик-так, ее все нету.

В данный момент подходила к переходу этому,

А водитель, не видя за автобусом шел на обгон.

Крик, визг тормозов.

Припев:

Не объяснить не передать словами,

Как не хочу терять, ту с которой сердцем ближе, чем телами.

Судьба вечно затевает что-то.

Но я люблю тебя больше жизни — запомни.

Мне звонок.

Я на месте через 20 минут.

Клянусь!

— громче еще не звучал сердца моего стук.

Вижу люди в форме заполняют протоколы.

Сказали, что ее уже увезли на «Скорой».

В больницу быстрее, в глазах помутнело.

Вижу в коридоре вывозят из рентген кабинета.

В слезах, ссадинах, перелом.

Жива, отлегло.

Два месяца не ходить — пустяк.

Послушай, родная —

Я так счастлив, что ты осталась живая.

Я буду рядом каждый день с тобой, малыш;

И вместе, потом, мы сделали первые шаги.

И вот, свежий воздух твоего двора.

Я как самое дорогое обнимаю тебя.

На переходе уже черные следы стерлись.

Страшно представить, что было если б не сбавил скорость.

Припев:

Не объяснить не передать словами,

Как не хочу терять, ту с которой сердцем ближе, чем телами.

Судьба вечно затевает что-то.

Но я люблю тебя больше жизни — запомни.

Запомни… Запомни…

Вчора годувала кошенят бездомних біля дороги.

Машини носяться, на перехресті немає світлофора.

Я бачив, як дорогу в страху перебігають.

Їх не помічають?

Дуже часто збивають.

Погані думки відігнав подалі з голови.

Час пізніше залишалося додому проводити.

Відпускати не хочу — цілу, кажу: «До завтра».

Навіть коротка розлука — долі досади.

Я чекав її у себе ще десь о дві години дня.

Початок третього.

Вирішив подзвонити, довідатися, де вона?

Збиралася тільки під музику з телефону.

А я зачекався.

Ну, нічого… Тут їхати недовго.

Час іде, тик-так, її все немає.

В даний момент підходила до цього переходу,

А водій, незважаючи за автобусом йшов на обгін.

Крик, вереск гальм.

Приспів:

Не пояснити не передати словами,

Як не хочу втрачати, ту з якою серцем ближче, ніж тілами.

Доля завжди починає щось.

Але я люблю тебе більше життя — запам'ятай.

Мені дзвінок.

Я на місці через 20 хвилин.

Клянусь!

— гучніше ще не лунав серця мого стуку.

Бачу люди у формі заповнюють протоколи.

Сказали, що її вже відвезли на «Швидкій».

У лікарню швидше, в очах помутніло.

Бачу в коридорі вивозять з рентген кабінету.

У сльозах, саднах, перелом.

Жива, лягло.

Два місяці не ходити дрібниця.

Послухай, рідна —

Я так щасливий, що ти залишилася жива.

Я буду поруч щодня з тобою, малюку;

І, разом, потім, ми зробили перші кроки.

І ось, свіже повітря твого двору.

Я як найдорожче обіймаю тебе.

На переході вже чорні сліди стерлися.

Страшно уявити, що було якщо б не зменшив швидкість.

Приспів:

Не пояснити не передати словами,

Як не хочу втрачати, ту з якою серцем ближче, ніж тілами.

Доля завжди починає щось.

Але я люблю тебе більше життя — запам'ятай.

Запам'ятай… Запам'ятай…