Крыса - Григорий Лепс

Чем меньше знаешь, лучше спишь -

Теперь я на себе проверил.

Кто это выдумал, конечно,

Был мудрый черт,

Он знал потери.

Куда луна с небес ушла?

Ушла сиять в чужой постели.

И крови требует душа,

А разум возразить не смеет.

И эта боль дает мне власть,

И я парю на черных крыльях,

Как будто сердце из стекла

Дракона кровью вдруг налилось.

Я так хочу спасти тебя,

Но защищаю неумело.

В мозгу пульсируют слова:

Как ты могла?

Как ты посмела?

Поселилась и пригрелась

В моем сердце крыса-ревность.

Гложет сердце крыса-ревность.

Я могу убить ее,

Но вместе с ней убью и сердце я.

Запущен дом, в пыли мозги.

Я, как лимон на рыбу, выжат.

Я пью водяру от тоски,

И наяву чертей я вижу.

Себе не в силах отказать

В слюнявой, слабенькой надежде,

Что ты придешь в мою кровать

Так нежно, нежно -

Все, как прежде.

И эта боль дает мне власть,

Рука сильна и поступь смела,

Но сердце не дает понять:

"Как ты могла? Как ты посмела?".

Не может все, как прежде, быть -

Измена: нет живучей слова.

Не сможем мы ее забыть.

И все по кругу:

Снова, снова, снова.

Поселилась и пригрелась

В моем сердце крыса-ревность.

Гложет сердце крыса-ревность.

Я могу убить ее,

Но вместе с ней убью и сердце я.

Поселилась и пригрелась

В моем сердце крыса-ревность.

Гложет сердце крыса-ревность.

Я могу убить ее,

Но вместе с ней убью и сердце...

Поселилась и пригрелась

В моем сердце крыса-ревность.

Гложет сердце крыса-ревность.

Я могу убить ее,

Но вместе с ней убью и сердце я.

Чим менше знаєш, краще спиш -

Тепер я перевірив на собі.

Хто це вигадав, звичайно,

Був мудрий чорт,

Він знав втрати.

Куди місяць з небес пішов?

Пішла сяяти в чужому ліжку.

І крові вимагає душа,

А розум заперечити не сміє.

І цей біль дає мені влада,

І я парю на чорних крилах,

Наче серце зі скла

Дракона кров'ю раптом налилося.

Я так хочу врятувати тебе

Але захищаю невміло.

У мозку пульсують слова:

Як ти могла?

Як ти посміла?

Оселилася та пригрілася

У моєму серці щур-ревнощі.

Глине серце щур-ревнощі.

Я можу вбити її,

Але разом із нею вб'ю і серце я.

Запущено будинок, у пилюці мізки.

Я, як лимон на рибу, вичавлений.

Я п'ю водяру від туги,

І наяву чортів я бачу.

Собі не в змозі відмовити

У слинявій, слабенькій надії,

Що ти прийдеш у моє ліжко

Так ніжно, ніжно -

Все як раніше.

І цей біль дає мені влада,

Рука сильна і хода смілива,

Але серце не дає зрозуміти:

"Як ти могла? Як ти посміла?"

Не може все, як раніше, бути -

Зрада: немає живучого слова.

Не зможемо ми її забути.

І все по колу:

Знову, знову, знову.

Оселилася та пригрілася

У моєму серці щур-ревнощі.

Глине серце щур-ревнощі.

Я можу вбити її,

Але разом із нею вб'ю і серце я.

Оселилася та пригрілася

У моєму серці щур-ревнощі.

Глине серце щур-ревнощі.

Я можу вбити її,

Але разом із нею вб'ю і серце...

Оселилася та пригрілася

У моєму серці щур-ревнощі.

Глине серце щур-ревнощі.

Я можу вбити її,

Але разом із нею вб'ю і серце я.