Toucher l'instant - Grand Corps Malade

On a trempé notre plume dans notre envie de changer de vision

De prendre une route parallèle, comme une furtive évasion

On a trempé notre plume et est-ce vraiment une hérésie

De se dire qu’on assume et qu’on écrit de la poésie

Il existe paraît-il, un instant dans l'écriture

Qui oublie la page blanche et efface les ratures

Un véritable état second, une espèce de transe

Qui apparaît mystérieusement et s’envole en silence

Que l’on rape ou que l’on slame, on recherche ce moment

Il allume une flamme qui nous éclaire brièvement

Cette flamme est la preuve, laisse moi t’en faire une démo

Qu’il est possible de combattre le mal par les mots

C’est tout sauf une légende, on espère juste toucher l’instant

Les quelques secondes du poète qui échappent à l’espace-temps

Les moment rares et irréels que la quiétude inonde

Rouda, n’oublie jamais notre parole du bout du monde

On ressent comme une coupure dans la vie, comme un rêve

On oublie les coups durs de la vie, comme une trêve

C’est un phénomène puissant, je ne te parle pas d’inspiration

Mais d’un souffle plus profond comme une seconde respiration

On voit et on entend l’encre devenir vivante

On goûte et on sent la saveur d’une rime errante

On touche du doigt l’instant qui nous enveloppe de sa puissance

C’est sans cesse la renaissance de l’essence même de nos cinq sens

C’est le moment où on passe de l’autre côté des paysages

On sympathise avec le vent et on tutoie les nuages

Il fait jour en pleine nuit et il fait nuit en plein jour

Profite de cet instant, il ne durera pas toujours

C’est tout sauf une légende, on espère juste toucher l’instant

Les quelques secondes du poète qui échappent à l’espace-temps

Le moment où le voile se lève et la magie s'élance

Là où j’ai croisé Souleymane au bout du sixième silence

Si on a pas atteint le Nirvana, on doit en être au seuil

Pourtant je suis simplement assis là devant ma feuille

Peut-être que cet instant n’existe que dans mon esprit

Et que je suis complètement mythomane lorsque j'écris

Mais laisse moi mon stylo, y’a pas moyen que je m’arrête

J’ai une envie d'écrire comme t’as une envie de cigarette

Et pour m’enlever ce désir je te demanderais de repasser

Car tant que je pourrais écrire je continuerai de penser

Que c’est tout sauf une légende, on espère juste toucher l’instant

Les quelques secondes du poète qui échappent à l’espace-temps

Les moments que l’on redécouvre, que l’on connaît plus ou moins

Tu l’as déjà touché Jacky, j’en suis témoin

On a trempé notre plume dans notre envie de changer de vision

De prendre une route parallèle, comme une furtive évasion

On a trempé notre plume et est-ce vraiment une hérésie

De se dire qu’on assume et qu’on écrit de la poésie

Ми занурили перо в бажання змінити наше бачення

Пройти паралельним маршрутом, як потайний втечу

Ми занурили перо і чи справді це єресь

Сказати собі, що ми припускаємо і пишемо вірші

Є, здається, момент у написанні

Хто забуває чисту сторінку і стирає стирання

Справжній другий стан, такий собі транс

Хто з’являється таємничо і мовчки відлітає

Незалежно від того, чи граємо ми, чи граємо, ми шукаємо цього моменту

Він запалює полум’я, яке ненадовго освітлює нас

Це полум’я є доказом, дозвольте мені це продемонструвати

Що зі злом можна боротися словами

Це все, що завгодно, тільки не легенда, ми просто сподіваємося торкнутися моменту

Кілька секунд поета, які рятуються від простору-часу

Рідкісні та нереальні моменти, які наповнює спокій

Руда, ніколи не забувай наше слово з кінця світу

Відчувається, як поріз у житті, як сон

Ми забуваємо про важкі удари життя, як про перемир'я

Це потужне явище, я не говорю вам про натхнення

Але з глибшим вдихом, як на другому вдиху

Ми бачимо і чуємо, як чорнило оживає

Ми куштуємо й відчуваємо аромат мандрівної рими

Ми торкаємося моменту, який огортає нас своєю силою

Це постійне відродження самої сутності наших п’яти почуттів

Це момент, коли ми переходимо на інший бік краєвидів

Співчуваємо вітру і торкаємося хмар

Це день серед ночі, і це ніч серед дня

Насолоджуйтесь цим моментом, він не триватиме вічно

Це все, що завгодно, тільки не легенда, ми просто сподіваємося торкнутися моменту

Кілька секунд поета, які рятуються від простору-часу

У той момент, коли завіса піднімається, і магія злітає

Де я зустрів Сулеймана в кінці шостої тиші

Якщо ми не досягли Нірвани, ми повинні бути на порозі

Але я просто сиджу тут перед своїм простирадлом

Можливо, цей момент існує лише в моїй свідомості

І що я повністю міфоман, коли пишу

Але залиште мені мою ручку, я не можу зупинитися

Мені так хочеться писати, як ти прагнеш сигарети

І щоб забрати це бажання, я б попросив вас повернутися

Бо поки я можу писати, я буду думати

Що це не легенда, ми просто сподіваємося торкнутися моменту

Кілька секунд поета, які рятуються від простору-часу

Моменти, які ми знову відкриваємо, які ми знаємо більш-менш

Ти вже торкнувся, Джекі, я свідок

Ми занурили перо в бажання змінити наше бачення

Пройти паралельним маршрутом, як потайний втечу

Ми занурили перо і чи справді це єресь

Сказати собі, що ми припускаємо і пишемо вірші