Nos absents - Grand Corps Malade

C’est pas vraiment des fantômes, mais leur absence est tellement forte

Qu’elle crée en nous une présence qui nous rend faible ou nous supporte

C’est ceux qu’on a aimés qui créent un vide presque tangible

Car l’amour qu’on leur donnait est orphelin et cherche une cible

Pour certains on le savait, on s'était préparé au pire

Mais d’autres ont disparu d’un seul coup, sans prévenir

On leur a pas dit au revoir, ils sont partis sans notre accord

Car la mort a ses raisons que notre raison ignore

Alors on s’est regroupé d’un réconfort utopiste

À plusieurs on est plus fort mais on n’est pas moins triste

C’est seul qu’on fait son deuil, car on est seul quand on ressent

On apprivoise la douleur et la présence de nos absents

Nos absents sont toujours là, à l’esprit, dans nos souvenirs

Sur ce film de vacances, sur ces photos pleines de sourires

Nos absents nous entourent et resteront à nos côtés

Ils reprennent vie dans nos rêves, comme si de rien n'était

On se rassure face à la souffrance qui nous serre le cou

En se disant que là où ils sont, ils ont sûrement moins mal que nous

Alors on marche, on rit, on chante, mais leur ombre demeure

Dans un coin de nos cerveaux, dans un coin de notre bonheur

Nous, on a des projets, on dessine nos lendemains

On décide du chemin, on regarde l’avenir entre nos mains

Et au cœur de l’action, dans nos victoires ou nos enfers

On imagine de temps en temps que nos absents nous voient faire

Chaque vie est un miracle, mais le final est énervant

Je me suis bien renseigné, on n’en sortira pas vivant

Il faut apprendre à l’accepter pour essayer de vieillir heureux

Mais chaque année nos absents sont un petit peu plus nombreux

Chaque nouvelle disparition transforme nos cœurs en dentelle

Mais le temps passe et les douleurs vives deviennent pastel

Ce temps qui, pour une fois, est un véritable allié

Chaque heure passée est une pommade, il en faudra des milliers

Moi, les morts, les disparus, je n’en parle pas beaucoup

Alors j'écris sur eux, je titille mes sujets tabous

Ce grand mystère qui nous attend, notre ultime point commun à tous

Qui fait qu’on court après la vie, sachant que la mort est à nos trousses

C’est pas vraiment des fantômes, mais leur absence est tellement forte

Qu’elle crée en nous une présence qui nous rend faible ou nous supporte

C’est ceux qu’on a aimés qui créent un vide presque infini

Qu’inspirent des textes premier degré

Faut dire que la mort manque d’ironie

Насправді це не привиди, але їх відсутність настільки сильна

Це створює в нас присутність, яка робить нас слабкими або підтримує нас

Саме ті, що ми любили, створюють майже відчутну порожнечу

Тому що любов, яку ми їм дали, осиротела і шукає ціль

Для деяких ми знали, ми готувалися до гіршого

Але інші зникли раптово, без попередження

Ми з ними не попрощалися, вони пішли без нашої згоди

Бо смерть має свої причини, які наш розум ігнорує

Так ми зібралися з утопічним комфортом

Разом ми сильніші, але не менш сумні

Ти сумуєш на самоті, тому що ти самотній, коли відчуваєш

Ми приборкуємо біль і присутність наших прогульників

Наші відсутні завжди там, у пам’яті, в наших спогадах

На цьому фільмі відпустки, на цих фотографіях, повних посмішок

Наші відсутні люди оточують нас і залишаться поруч

Вони оживають у наших снах, ніби нічого й не було

Ми втішаємось болем, що стискає наші шиї

Думаючи, що там, де вони, вони, мабуть, боляче менше, ніж ми

Так ми ходимо, сміємося, співаємо, але їхня тінь залишається

У куточку нашого мозку, в куточку нашого щастя

У нас є плани, ми проектуємо наше завтра

Ми визначаємо шлях, ми бачимо майбутнє в наших руках

І в розпалі дійства, у наших перемогах чи наших пеклах

Ми час від часу уявляємо, що наші прогульники бачать, як ми це робимо

Будь-яке життя — це диво, але кінець — це нерви

Я зробив домашнє завдання, ми не впораємося живими

Ви повинні навчитися приймати це, щоб спробувати старіти щасливо

Але з кожним роком наших прогульників стає трохи більше

Кожне нове зникнення перетворює наші серця на мереживо

Але час проходить, і гострі болі стають пастельними

Цього разу, який на цей раз є справжнім союзником

Кожна витрачена година — це мазь, на це підуть тисячі

Я, мертвий, зниклий, я мало про це говорю

Тому я пишу про них, розголошую свої табуйовані теми

Ця велика таємниця, яка чекає на нас, наша остаточна спільність для всіх

Хто змушує нас бігти за життям, знаючи, що смерть йде за нами

Насправді це не привиди, але їх відсутність настільки сильна

Це створює в нас присутність, яка робить нас слабкими або підтримує нас

Саме ті, що ми любили, створюють майже нескінченну порожнечу

Що надихають тексти першого ступеня

Треба сказати, що смерті не вистачає іронії