Les années lumières - Grand Corps Malade, Fred Pellerin

C'était le commencement d’une histoire

Au point zéro, de notre monde

Rien pour la nostalgie, tout pour l’espoir

Juste de l’avenir, pour se répondre

C'était la nuit des temps

La longue veille, avant le mal d’Adam, avant le cœur de l'Ève

On venait d’annoncer que le soleil allait se lever, sur la Terre

Pour attraper ce moment sacré, ce spectacle d’aurores et d’origine

Sur une montagne, ronde et usée, quatre yeux, plongés dans le vide

Juste là, immobiles, et silencieux

Une grand-mère, sur une souche, avec un enfant dépeigné

Anxieux, attendant que le ciel accouche

Dans leurs pupilles, un reflet, flou

Là où le bleu s’appelle l’infini, on distingua, l’entre chien et loup

Du violacé, et puis du gris

Des dizaines d’hommes apparurent, tous un crayon et en cravate

Se placèrent debout, devant l’azur, pour voir le paysage en face

Voyez cette forêt vaste, et grouillante, les arbres assis, à chauffer

Et à vendre, le gibier qui court, les oiseaux qui chantent

À nous le bois, les fourrures et les viandes

Tout ce temps là, sur la souche, en arrière, en témoins secrets dans la rosée

Gardaient la pose, les yeux grands ouverts, la grand-mère et l’enfant, muets

L’horizon coula son spectre vers le rouge

Encore des bruits, et cette fois-ci, des centaines de personnes

Marchant en couple, des femmes, des hommes, avec leur appétit

Voyez, la vaste vallée, à nos pieds, pour son sous-sol et pour ses fruits

Plantant les clôtures et les pancartes privées

À nous la Terre et ses profits

Le prisme coula, jusqu'à ce que l’orange brille

Et dans le bruit, des arrivants par milliers

Mères, pères, et enfin des familles, sans scrupules, sur la propriété

Voyez, la rivière, et sa source et sa fuite

Pour la mise en bouteille, pour les poissons, pour son potentiel énergétique

Toute cette eau, sera, à notre nom

Les familles élargies prirent le large, heureuses et se félicitant

En laissant derrière elles le paysage

Et sur la souche, les deux guetteurs patients

Enfin, il vint le jour où, et le jaune, jusqu'à l’or

Jusqu'à ce que la nuit n’en puisse plus de tenir sa gestation d’aurores

Et que l’horizon se déchire en deux

Par l’ouverture, ils virent s'élever, dans le ciel neuf

Au grand réveil, l’assiette, de toutes les clartés

La roue à aube, le soleil

Il nous restera ça

La grand-mère se décida, à se placer debout devant le monde

«Regarde mon enfant, c’est la lumière, et ça

Ça appartiendra jamais, à personne, à personne "

C'était le commencement d’une histoire

Et à l’ordre du jour devant les années lumières

Ébloui, et plus riche, que tous les prospères

Il y avait l’enfant, et sa grand-mère

Це був початок історії

На нульовій точці нашого світу

Нічого для ностальгії, все заради надії

Просто з майбутнього, щоб відповісти один одному

Це був світанок часів

Довга сторожа, перед злом Адама, перед серцем Єви

Щойно було оголошено, що сонце зійде на Землю

Щоб зловити цей священний момент, це видовище полярного сяйва та походження

На горі, круглій і потертій, чотири очі дивляться в порожнечу

Тут же, тихо й тихо

Бабуся, на пні, з неохайною дитиною

Тривожна, чекає, коли небо народить

В їхніх зіницях відображення, туманне

Там, де блакитний колір називається нескінченністю, ми розрізняли собаку і вовка

Фіолетовий, потім сірий

З’явилися десятки чоловіків, усі з олівцями та краватками

Розмістилися прямо, перед лазурою, щоб побачити краєвид попереду

Подивіться на цей величезний, кишить лісом, дерева сидять, гріються

І продається гра, яка бігає, пташки, що співають

У нас є і дрова, і хутра, і м’ясо

Весь цей час на пні, позаду, як таємні свідки в росі

Зберіг позу, розплющивши очі, бабуся з дитиною, німі

Горизонт опустився до червоного

Більше шуму, і цього разу сотні людей

Ходять парами, жінки, чоловіки, зі своїми апетитами

Подивіться, величезна долина, біля наших ніг, її надра та її плоди

Посадка парканів та приватних вивісок

Наша Земля і її прибутки

Призма опускалася, аж помаранчевий світився

І в шумі прихильників тисячі

Матері, батьки і, нарешті, родини, недобросовісні щодо власності

Ось річка, і її джерело, і її втеча

Для розливу, для риби, за її енергетичний потенціал

Вся ця вода буде в наше ім’я

Великі родини вирушили в дорогу, радіючи та вітаючи

Залишаючи пейзаж позаду

А на пні дві терплячі сторожки

Нарешті настав день, коли і жовтий, до золота

Поки ніч вже не може втримати свою вагітність світанків

І горизонт розривається надвоє

Крізь отвір вони бачили, що піднімається, у нове небо

Коли ти прокинешся, тарілка, з усіх вогнів

Весло колесо, сонце

Ми залишимося з цим

Бабуся вирішила, стати перед світом

«Дивись моя дитина, це світло, і це

Воно ніколи не належатиме, нікому, нікому»

Це був початок історії

І на порядку денному до світлових років

Осліплений і багатший за всіх заможних

Була дитина, і його бабуся