Le banc - Grand Corps Malade

Je n’sais pas depuis combien de temps je suis assis sur ce banc

Une bonne heure ou vingt minutes, le spectacle est absorbant

J’observe les gens qui passent, moi je me sens à peine là

J'écoute le vent qui trace dans son murmure acapela

Rester assis sur un banc c’est tout un savoir faire

C’est maîtriser les mouvements qu’il faut savoir taire

C’est assumer et afficher son pouvoir de paresse

Le sentir comme une caresse, chasser les crampes qui apparaissent

Moi j’ai de bonnes capacités dans ma force d’inertie

Il faut savoir en profiter, pouvoir lui dire merci

Être assis sur un banc au beau milieu du décor

C’est être au cœur de la vie, mais surtout être en dehors

C’est de cette cachette ouverte que j’observe mon petit monde

Laissant agir à découvert la nonchalance qui m’inonde

Je n’sais pas depuis combien de temps je suis assis sur ce banc

Je regarde les gens pressés, et puis ceux qui font semblant

Face à cette scène de théâtre, je n’peux plus m’arrêter

Je savoure l’espèce humaine dans son immense variété

J’aime les vieux, les gros, les moches, les grandes gueules et les discrets

Les vénères, les beaux gosses, les précis et les distraits

Un enfant apparaît au loin, agitant un p’tit bâton

En plein combat féroce contre une bonne dizaine de dragons

Il se moque bien des regards dans son délire d’innocence

Et disparaît à toute allure, presque aussi vite que l’enfance

Une belle femme entre à présent dans mon champ de vision

De grands yeux clairs, un regard sûr, elle semble sourire sans raison

Je l’a regarde quand elle s’approche, elle marche avec délicatesse

Je l’a regarde quand elle s'éloigne pour admirer ses jolies tresses

Une autre revient des courses, elle est chargée comme une mule

Le visage fermé, le regard presque aussi triste que son pull

Elle porte tout le poids de la routine dans chacun de ses mouvements

À moins que ce soit l’poids des sacs, j’extrapole un peu surement

Mais regarder les gens passer c’est ne les connaître que vingt secondes

Il faut alors imaginer toute une histoire qui corresponde

Comme ces deux jeunes qui parlent en slave, surement des espions russes

Où peut-être juste deux étudiants en échange Erasmus

Alors j’arrête une minute de pousser mon imagination

Pour admirer le dernier style de la nouvelle génération

Des jeans slims et des coiffures comme dans les clips tard le soir

J’ai un peu d’mal à comprendre, j’crois que je suis en train de devenir ringard

Il va falloir que j’me relève, il va être l’heure de se retirer

Je jette un dernier regard panoramique pour m’inspirer

Y’a un vieux qui regarde devant et son p’tit fils qui regarde derrière

C’est peut-être un symbole d’un monde qui marche à l’envers

Je reprends ma route et mes projets, c’est qu’il y’a du pain sur la planche

On a des années à construire, des ambitions sur chaque branche

Mais chaque fois qu’il y’en aura marre de se vouloir trop exigeant

Il nous restera ça, un banc pour regarder les gens

Я не знаю, як довго я сиджу на цій лавці

Добра година чи двадцять хвилин, шоу захоплює

Дивлюся на людей, що проходять повз, майже не відчуваю

Слухаю вітер, що шепіт акапела

Сидіти на лавці – це вміння

Це оволодіння рухами, які ви повинні знати, як заглушити

Це припускати і демонструвати свою силу ліні

Відчуйте це, як ласку, проганяйте з’являються судоми

Я маю хороші можливості в своїй інерційній силі

Треба вміти цим скористатися, вміти сказати спасибі

Сядьте на лавку посеред пейзажу

Це бути в центрі життя, але, перш за все, бути зовні

Саме з цієї відкритої схованки я спостерігаю за своїм маленьким світом

Залишаючи відкритим безтурботність, яка наповнює мене

Я не знаю, як довго я сиджу на цій лавці

Я спостерігаю за людьми, які поспішають, а потім за тими, хто прикидається

Зіткнувшись з цією театральною сценою, я не можу зупинитися

Я насолоджуюся людським видом у його величезній різноманітності

Мені подобаються старі, товсті, потворні, великі роти та стримані

Поважний, красивий, точний і розсіяний

Вдалині з’являється дитина, яка махає паличкою

У жорстокому бою проти десятка драконів

Йому наплювати на погляди в маренні невинності

І зникає на повному ходу, майже так швидко, як дитинство

Зараз мені в очі з’являється красива жінка

Великі ясні очі, впевнений погляд, вона, здається, посміхається без причини

Я спостерігаю за нею, коли вона підходить, вона ходить з делікатністю

Я спостерігав за нею, коли вона відходить, щоб помилуватися своїми гарними косами

Інша повертається з покупок, вона навантажена, як мул

Обличчя закрите, виглядає майже таким же сумним, як його светр

Вона несе всю вагу рутини в кожному своєму русі

Якщо це не вага сумок, я трохи напевно екстраполюю

Але спостерігати за людьми, які проходять повз, означає знати їх лише двадцять секунд

Тоді ви повинні уявити собі цілу історію, яка відповідає

Як ці двоє молодих людей, які говорять по-слов’янськи, напевно російські шпигуни

Де, можливо, лише двоє студентів Erasmus обмінюються

Тому я на хвилину перестаю штовхати свою уяву

Помилуватися новітнім стилем нового покоління

Вузькі джинси та зачіски, як у нічних кліпах

Мені трохи важко зрозуміти, я думаю, що я стаю ботаніком

Мені доведеться вставати, прийде час на пенсію

Я роблю останній панорамний погляд для натхнення

Там старий дивиться вперед, а його онук — позаду

Можливо, це символ світу, який перевернувся з ніг на голову

Я вже в дорозі, і в моїх планах є над чим працювати

У нас є роки для створення, амбіції в кожній галузі

Але завжди, коли вистачає бажання, бути занадто вимогливим

Нам залишиться це, лавка, щоб люди дивилися