J'écris à l'oral - Grand Corps Malade

C'était un soir sans histoire, une fin de journée au destin sobre

21h sans espoir, un mercredi d’octobre

Sur le macadam fatigué, trottoir en pente rue des Dames

Très loin des drames agités c’est ma première soirée slam

Des êtres humains dans un café sont regroupés pour s'écouter

Ils prennent la parole un par un et mes oreilles sont envoûtées

Des humains à égalité chacun est libre de se lancer

Le principe est très simple encore fallait-il y penser

Je suis d’abord resté passif mais j’ai tout de suite rêvé d’action

Je suis d’abord resté pensif pour comprendre cette révélation

J’ai pris une avalanche de rimes et une cascade de thèmes

Si loin du star-system, tu restes tard si t’aimes

Quelques instants après j’ai déterré l’encrier

En créant sans prier

Pour hurler sans crier

Sans accroc sans vriller

Dans la voix l’encre y est

Pour recevoir sans briller

Et donner sans trier

Le slam a giflé mon esprit puis libère les passions

Secouant mon envie créative restée en hibernation

A la recherche des ces ambiances dans tout Paris je vais zoner

C’est décidé ma voix est libre et son timbre va raisonner

La poésie dans les bars a rendez-vous avec la vie

Je l’ai vu et tu le vis

Je l’avoue je l’ai suivi

Elle prend forme elle grandit

Elle rayonne et elle s’entend

Elle t’enlace et une fois qu’elle te tient elle prend son temps

La poésie dans les bars ne sort que dans nos voix

Le concept même de ces soirées est un poème qui s’entrevoit

La poésie se cache partout, sur le comptoir, dans ton demi

Elle déborde sur le trottoir et se propage, l'épidémie

Moi j’oublierai jamais l’année où j’ai choppé le virus

Quand tu trébuches sur un hasard et que tu tombes sur un bonus

Ces soirées où l’on se livre, ces moments où l’on se lève

Des heures à user nos salives, croquer les mots jusqu'à la sève

J’oublierai pas ces instants rares où la nuit sert de terrain

A la recherche de l'éphémère moitié inquiet moitié serein

J’sais pas si le bonheur se touche mais on l’a peut être frôlé 2−3 fois

Dans cette atmosphère un peu louche se reflétant dans nos voix

J’oublierai pas ces coeurs ouverts de toutes provenances et de tout âges

Unie dans l’envie de découvrir dans l'écoute et le partage

Ceux qui étaient là ne changeraient rien même si tout était à refaire

Et puis en plus un texte dit c'était quand même un verre offert

Ces soirées sont toujours là mais le mieux c’est quand tu fais connaissance

Rien ne vaut le charme de l’inconnu la découverte et l’innocence

Cette nostalgie me rappelle souvent que j’ai aussi serré des mains

Des rencontres qui font que t’aimerais qu’hier déteigne sur demain

J’suis toujours plein de motivation et je récidive sans façon

Recherchant cette sensation qui vaut bien 700 passions

De cette époque non révolue j’ai reçu un héritage viral

Une manie qui ne me quitte plus c’est vrai, j'écris à l’oral

C'était un soir sans histoire une fin de journée au destin sobre,

21h sans espoir un mercredi d’octobre

J’ai entendu des voix qui touchent comme des chorales dans mon moral

Depuis j’ai de l’encre plein la bouche, depuis j'écris à l’oral

Це був спокійний вечір, тверезий кінець дня

21:00 без надії в середу жовтня

На втомленому асфальті, похилому тротуарі rue des Dames

Дуже далекий від неспокійних драм, це мій перший вечір

Люди в кафе тулилися один до одного, щоб слухати один одного

Вони говорять один за одним, і мої вуха зачаровані

Усі рівні люди можуть вільно бродити

Принцип дуже простий, над цим ще треба було подумати

Спочатку я був пасивним, але відразу ж мріяв про дію

Я спочатку замислився, щоб зрозуміти це одкровення

Я взяв лавину рим і каскад тем

Так далеко від зоряної системи, ви запізнюєтеся, якщо хочете

Через кілька хвилин я відкопав чорнильницю

Створюючи без молитви

Кричати, не кричачи

Без заминки без скручування

У голосі чорнило є

Отримувати без блиску

І давати без сортування

Удар вдарив мій розум, а потім розв’язав пристрасті

Струшуючи мого дрімаючого творчого потягу

У пошуках цих атмосфер у всьому Парижі буду зонувати

Вирішено, що мій голос вільний, і його тембр буде розумним

Поезія в барах має побачення з життям

Я бачив це, і ти це бачив

Зізнаюся, я дотримувався цього

Вона набуває форми, вона росте

Вона сяє і ладнає

Вона обіймає вас, а коли обіймає, то не поспішає

Поезія в барах звучить лише в наших голосах

Сама концепція цих вечорів — вірш, який можна побачити

Поезія ховається всюди, на прилавку, на твоїй половині

Розливається по тротуару і поширюється, епідемія

Я ніколи не забуду рік, коли підхопив вірус

Коли ви натрапите на збіг обставин і натрапите на бонус

Ці вечори, коли ми балуємося, ці моменти, коли ми встаємо

Години використання нашої слини, хрускіт слів до соку

Я не забуду тих рідкісних моментів, коли ніч земля

У пошуках ефемерної половини хвилюється наполовину безтурботний

Я не знаю, чи торкається щастя одне одного, але ми, можливо, стикалися з ним 2-3 рази

У цій дещо тіньовій атмосфері відбивається в наших голосах

Я не забуду ці відкриті серця представників усіх сфер життя та різного віку

Об’єднані бажанням відкривати, слухаючи та ділячись

Ті, хто був там, нічого б не змінили, якби все було знову

А потім на додаток у тексті було сказано, що це все ще безкоштовний напій

Ці вечірки все ще існують, але найкраще, коли ви познайомитеся один з одним

Ніщо не перевершує чарівність невідомого відкриття та невинності

Ця ностальгія часто нагадує мені, що я теж потиснув руку

Зустрічі, від яких хочеться вчорашній день, щоб стертися з завтрашнього

Я завжди сповнений мотивації, і я знову кривду без церемонії

У пошуках цього почуття, яке варте 700 пристрастей

З того не минулого часу я отримав вірусну спадщину

Манія, яка не покидає мене, це правда, я пишу усно

Це був спокійний вечір, тверезий кінець дня,

21:00 безнадійно в середу жовтня

Я чув голоси, які торкаються, мов хор, у моїй моралі

Оскільки в мене чорнило в роті, так як я пишу усно