Il nous restera ça - Grand Corps Malade

Quand ce système brutal qu’on essaye d’apprivoiser

Nous aura vidé d’nos âmes et de nos dernières bonnes idées

Il nous restera ça

Quand les mythos d’en haut auront fait élire les chiens

Que la culture et l’ouverture seront des souvenirs lointains

Il nous restera ça

Quand on sera tous endormis par les discours des marchands de sable

Et qu’on aura qu’nos utopies pour raconter nos propres fables

Il nous restera ça

Il nous restera ça

Quelques papiers griffonnés, quelques rimes à enrichir

A la face d’un monde hanté par un futur sans avenir

On pourra dire qu’on a tenté d’s’ouvrir un peu une veine

Pour faire couler une encre honnête, avoir mal pour être soi-même

On essayera de se souvenir pourquoi on a commencé ça

Faut trouver l’urgence d'écrire, le plus important c’est ça

Être soi même malgré tout, naïf, décidé, bavard

On absorbera les mots en trop sur un bout d’papier buvard

On essayera de se souvenir qu’on a fait ça sans calculer

On a noirci sans rougir tout ce qu’on trouvait d’immaculé

Comme un réflexe dérisoire, c'était bon quand j’y pense

Et on a rempli des pages comme tu t’es rempli la panse

Certains diront qu'ça sert à rien mais qui pourra nous raisonner?

On sera toujours plus d’un à continuer d’faire résonner

Quelques cordes vocales têtues qui n’feront pas leur age

Tels des poètes torses nus un peu perdus dans l’orage

Dans la tempête où le chiffre a pris l’dessus sur le verbe

On se sent bien à nos places un peu comme un poisson dans l’herbe

Personne ne peut l’cacher on a la rime anachronique

Dans ce monde de 4G on cherche des cabines téléphoniques

Sans réseau, sans raison, comme le roseau nous plions

Hors fuseau, hors saison, nos dernières forces nous trions

Pour arroser encore la source qu’on n’laissera pas tarir

Et même les deux pieds dans l’eau, on entendra encore nos rires

On entendra encore nos joies, on entendra encore les cris

Ceux des vrais, ceux des enfants qui nous font croire à l’envie

L’envie d’regarder au-dessus voir qu’y’a encore des étages

Et qu’ils pourront y grimper avec en poche cet héritage

Ces quelques mots, ces quelques textes qui nous aident à penser

Qu’on a pas fait tout ça pour rien, qu’y’aura une trace du passé

Il leur restera ça, ces quelques moments choisis

Dans ce monde de brutes, quelques grammes de poésie

Коли цю жорстоку систему ми намагаємося приборкати

Він позбавить нас наших душ і останніх добрих ідей

Ми залишимося з цим

Коли міфи згори виберуть собак

Ця культура і відкритість залишаться далекими спогадами

Ми залишимося з цим

Коли ми всі спимо до розмов про піщаних людей

І ми матимемо лише утопії, щоб розповідати власні байки

Ми залишимося з цим

Ми залишимося з цим

Деякі нацарапані папірці, деякі рими для збагачення

Зіткнутися зі світом, який переслідує майбутнє без майбутнього

Можна сказати, що ми намагалися трохи розкрити вену

Проливати чесне чорнило, боляче бути собою

Ми спробуємо згадати, чому ми це почали

Треба знайти терміновість писати, головне це

Будь собою незважаючи ні на що, наївним, рішучим, балакучим

Ми вберемо зайві слова на промокальний папір

Ми спробуємо згадати, що ми зробили це без розрахунків

Ми потемніли, не червоніючи, все, що вважали бездоганним

Як мізерний рефлекс, це було добре, коли я думаю про це

І ми наповнювали сторінки, як ти наповнював свій живіт

Хтось скаже, що це марно, але хто може порозумітися з нами?

Нас завжди буде більше, ніж один, щоб продовжувати резонувати

Кілька впертих голосових зв’язок, які не показують їхнього віку

Як поети без сорочки, дещо загублені в штормі

У грозу, де число взяло верх над дієсловом

Ми добре почуваємося на своїх місцях, як риба в траві

Ніхто не може цього приховати, у нас анахронічна рима

У цьому світі 4G ми шукаємо телефонні будки

Без мережі, без розуму, як очерет ми гнемо

Поза часовим поясом, поза сезоном, наші останні сильні сторони ми сортуємо

Знову полити джерело, якому не дамо висохнути

І навіть обома ногами у воді ми все одно почуємо наш сміх

Ми ще почуємо наші радості, ми ще почуємо плач

Ті справжні, ті діти, які змушують нас вірити в заздрість

Бажання зазирнути вгору, щоб побачити, що ще є поверхи

І що вони можуть піднятися на нього з цією спадщиною в кишені

Ці кілька слів, ці кілька текстів, які допомагають нам думати

Щоб ми все це зробили не дарма, що залишиться слід минулого

Їм залишиться це, ці кілька вибраних моментів

У цьому світі хуліганів кілька грамів поезії