2 романса, соч. 49: II. Пророк - Фёдор Иванович Шаляпин, Николай Андреевич Римский-Корсаков

Духовной жаждою томим,

В пустыне мрачной я влачился, —

И шестикрылый серафим

На перепутье мне явился.

Перстами легкими как сон

Моих зениц коснулся он.

Отверзлись вещие зеницы,

Как у испуганной орлицы.

Моих ушей коснулся он, —

И их наполнил шум и звон:

И внял я неба содроганье,

И горний ангелов полет,

И гад морских подводный ход,

И дольней лозы прозябанье.

И он к устам моим приник,

И вырвал грешный мой язык,

И празднословный и лукавый,

И жало мудрыя змеи

В уста замершие мои

Вложил десницею кровавой.

И он мне грудь рассек мечом,

И сердце трепетное вынул,

И угль, пылающий огнем,

Во грудь отверстую водвинул.

Как труп в пустыне я лежал,

И Бога глас ко мне воззвал:

Духовною жагою томимо,

У пустелі похмурої я хлопнувся, —

І шостикрилий серафим

На роздоріжжі мені з'явився.

Перстами легкими, як сон

Моїх зіниць торкнувся він.

Відкрилися пророчі зіниці,

Як у переляканої орлиці.

Моїх вух торкнувся він,—

І их наповнив шум і дзвін:

І послухав я неба здригання,

І горний ангелів політ,

І гад морських підводний хід,

І дольшої лози прозябнення.

І він до вуст моїх припав,

І вирвав грішну мою мову,

І святковий і цибульний,

І жало мудрі змії

В уста завмерлі мої

Вклав правицею кривавою.

І він мені груди розсік мечем,

І серце трепетне вийняв,

І вугілля, що палає вогнем,

Груди отвірні всунув.

Як труп у пустелі я лежав,

І Бога голос до мені закликав: