Баллада о ледовой трассе - Эдуард Хиль

Когда над Ладогой мороз трещит крутой,

Поёт метель про снежные просторы,

То слышится в суровой песне той —

Гудят, гудят полуторок моторы.

Пуржит пурга, стервятники бомбят,

Дырявят лёд фашистские снаряды,

Но не замкнуть врагу кольцо блокады

Идут машины с хлебом в Ленинград,

Идут машины с хлебом в Ленинград.

Сквозь сто смертей тогда полуторки неслись,

Сто раз на них обрушивалось небо,

Но слово «хлеб» равнялось слову «жизнь»,

А если жизнь, то значит и победа.

И верил город в гуле канонад,

Что вся страна живёт его тревогой.

И потому ледовою дорогой

Идут машины с хлебом в Ленинград,

Идут машины с хлебом в Ленинград.

Отполыхали в небе всполохи войны,

Где шли бои — поля лежат без края.

И зреет хлеб, и нет ему цены,

И катит волны Ладога седая.

Над нею годы мирные летят,

Пройдут века, но будут слышать люди,

Как сквозь пургу мороз и гром орудий

Идут машины с хлебом в Ленинград,

Идут машины с хлебом в Ленинград.

Коли над Ладогою мороз тріщить крутий,

Співає хуртовина про снігові простори,

То чується в суворій пісні тієї

Гудять, гудуть півтора мотори.

Пуржить пурга, стерв'ятники бомбять,

Дірявлять лід фашистські снаряди,

Але не замкнути ворогові кільце блокади

Ідуть машини з хлібом у Ленінград,

Ідуть машини з хлібом до Ленінград.

Крізь сто смертей тоді півторки мчали,

Сто разів на них обрушувалося небо,

Але слово «хліб» дорівнювало слову «життя»,

А якщо життя, то значить і перемога.

І вірив місто в гулу канонад,

Що вся країна живе його тривогою.

І потому льодовою дорогою

Ідуть машини з хлібом у Ленінград,

Ідуть машини з хлібом до Ленінград.

Відпочивали в небі сполохи війни,

Де йшли бої — поля лежать без краю.

І зріє хліб, і немає ціни,

І котить хвилі Ладога сива.

Над нею роки мирні летять,

Пройдуть століття, але будуть чути люди,

Як крізь завірюху мороз і гром гармат

Ідуть машини з хлібом у Ленінград,

Ідуть машини з хлібом до Ленінград.