They Fell - Charles Aznavour

They fell that year they vanished

From the earth,

Never knowing the cause

Or what laws the offended,

The women few as well

And the babies they tendered.

Left to die left to cry

All condemned by their birth.

They fell like rain

Across the thirsty land,

In their heart they were slain,

In their god still believing

All their pity and pain,

In that season of grieving

All in vain all in vain

Just for one helping hand.

For no one heard their prayers,

In a world bent on pleasure

Form others people care

They simply closed their eyes

They create allot of sound

In jazz and right time measure

The trumpets screamed till dawn

To drown the children’s cries.

They fell like leaves

Its people its prime,

Simple man kindly man,

And no one new his crime

The became in that hour

Like the small desert flower

Simply covered by the silent wind

In sands of time.

They fell that year

Before a cruel foe

They had little to give

But their lives and their passion,

And their longing to live

In their way

In their fashion

So their harvest can

Thrive their children can grow.

They fell like flies

Their eyes still full of sound

Like a dove its flight

In the path of rifle

That fall down were it might,

That holds on with its might

As if death were a trifle

And to bring to an end

A life barely begun.

And I am of that race,

Who die in unknown places

Who perished in their pride,

Whose blood in rivers ran,

In agony and fright

With courage on their faces

They went in to the night,

That waits for every man.

They fell like tears

And never new what for

In that summer of strife

Of massacre and war

Their only crime was life

There only guilt was fear

The children of Armenia

Nothing less nothing more

Вони впали того року, коли зникли

З землі,

Ніколи не знаючи причини

Або за якими законами ображені,

Жінок також небагато

І немовлят, яких вони приносили.

Залиши помирати, залишити плакати

Усі засуджені своїм народженням.

Вони падали як дощ

Через спраглий край,

У душі вони були вбиті,

У свого бога все ще вірять

Весь їхній жаль і біль,

У цю пору скорботи

Все даремно все даремно

Лише за одну руку допомоги.

Бо ніхто не почув їхніх молитв,

У світі, який прагне задоволення

Формуйте турботу інших людей

Вони просто закрили очі

Вони створюють багато звуку

У джазі та правильній мірі часу

Сурми кричали до світанку

Щоб заглушити плач дітей.

Вони впали, як листя

Його люди його розквіт,

Проста людина добра людина,

І ніхто не нового свого злочину

Стало в цю годину

Як маленька пустельна квітка

Просто вкрита тихим вітром

У пісках часу.

Того року вони впали

Перед жорстоким ворогом

Їм мало що дати

Але їхнє життя та їхня пристрасть,

І їхнє бажання жити

По-своєму

По-своєму

Тож їхній урожай може

Процвітати їхні діти можуть рости.

Вони падали, як мухи

Їхні очі все ще сповнені звуку

Як голуб, свій політ

На шлях гвинтівки

Якби це падіння,

Це тримається з усієї сили

Ніби смерть — дрібниця

І довести до кінця

Життя ледве почалося.

І я з цієї раси,

Які гинуть у невідомих місцях

Хто загинув у своїй гордості,

чия кров у річках текла,

В агонії й переляку

З мужністю на обличчях

Вони зайшли на ночі,

Це чекає на кожного чоловіка.

Вони падали, як сльози

І ніколи не нове для чого

У те літо сварки

Про різанину та війну

Єдиним їхнім злочином було життя

Був лише страх

Діти Вірменії

Не менше нічого більше