Lisboa - Charles Aznavour

Ma ville en bord de mer tu t’accroches à mes basques

Quand je dois m’en aller vers d’autres horizons

J’ai, en ta compagnie, fait un peu trop de frasques

Le moment est venu de payer l’addition

Terre de mes amours de jeunesse immature

A vingt ans je croyais que tout m'était permis

Je ne fus pas toujours blanc bleu en aventures

Quand on est jeune et fou, on veut brûler ses nuits

Lisboa je pars

Sans but, au loin et au hasard

De port en port, de gare en gare

Pour effacer les cris stridents de ma mémoire

Et tenter un nouveau départ

Je pars

Lisboa je fuis

Vers l’incertain, vers l’infini

Vers des ailleurs chercher l’oubli

Comme un fuyard traqué, comme un proscrit

J’ai gâché l’amour et détruit

Ma vie

Ma ville tu m’angoisses et mon coeur se déchire

Que tu vas me manquer, là-bas, dans mon exil

Reviendrai-je jamais, mon Dieu, qui peut prédire

Pourrai-je, loin de toi, vaincre tous les périls?

Ville de mes émois, mi-mère et mi-maîtresse

D’espoir en désespoir tu as forgé mes jours

J’ai les yeux pleins de larmes et le coeur en détresse

Sachant que je m’en vais peut-être pour toujours

Lisboa je pars

Sans but, au loin et au hasard

De port en port, de gare en gare

Pour effacer les cris stridents de ma mémoire

Et tenter un nouveau départ

Je pars

Lisboa je fuis

Vers l’incertain, vers l’infini

Vers des ailleurs chercher l’oubli

Comme un fuyard traqué, comme un proscrit

J’ai gâché l’amour et détruit

Ma vie

Je ne marcherai plus tout au long de la rade

Au bras de mon amour, heureux et coeur battant

Frimant à ses côtés à m’en rendre malade

Fier de son teint hâlé et de son corps troublant

J’ai piétiné ses rêves sans raison ni cause

Elle, désabusée, a mis fin à ses jours

De remords en regrets j’ai appris une chose

C’est quand l’amour n’est plus que l’on croit à l’amour

Lisboa je pars

Sans but, au loin et au hasard

De port en port, de gare en gare

Pour effacer les cris stridents de ma mémoire

Et tenter un nouveau départ

Je pars

Lisboa je fuis

Vers l’incertain, vers l’infini

Vers des ailleurs chercher l’oubli

Comme un fuyard traqué, comme un proscrit

J’ai gâché l’amour et détruit

Ma vie

Місто моє біля моря ти чіпляєшся за мої пальто

Коли мені доводиться йти до інших горизонтів

Я у вашій компанії влаштував занадто багато витівок

Настав час оплачувати рахунок

Земля моїх незрілих юнацьких кохань

У двадцять я повірив, що мені все дозволено

Я не завжди був синьо-білим у пригодах

Коли ти молодий і божевільний, хочеться спалити свої ночі

Лісабон Я йду

Безцільний, далекий і випадковий

Від порту до порту, від станції до станції

Щоб стерти з пам’яті пронизливі крики

І спробуйте почати все заново

я йду геть

Лісабон Я втікаю

До невизначеності, до нескінченності

В інше місце шукати забуття

Як загнаний втікач, як ізгой

Я втратив любов і знищив

Моє життя

Місто моє, ти мене хвилюєш і серце розривається

Що я буду сумувати за тобою, там, у моєму вигнанні

Чи повернуся я колись, Боже мій, хто може передбачити

Чи можу я, подалі від тебе, подолати всі небезпеки?

Місто моїх емоцій, напівмама і напівкоханка

Від надії до розпачу ти кував мої дні

Мої очі наповнені сльозами, а серце в смутку

Знаючи, що я можу піти назавжди

Лісабон Я йду

Безцільний, далекий і випадковий

Від порту до порту, від станції до станції

Щоб стерти з пам’яті пронизливі крики

І спробуйте почати все заново

я йду геть

Лісабон Я втікаю

До невизначеності, до нескінченності

В інше місце шукати забуття

Як загнаний втікач, як ізгой

Я втратив любов і знищив

Моє життя

Я більше не буду ходити по всій гавані

В обіймах моєї любові, щасливого і б'ється серця

Похизуватися біля нього, щоб мені стало погано

Пишаюся своїм засмаглим кольором обличчя та своїм тривожним тілом

Я топтав її мрії без причини чи причини

Вона, розчарувавшись, обірвала своє життя

Від каяття до жалю я дізнався одну річ

Коли любові більше немає, ми віримо в любов

Лісабон Я йду

Безцільний, далекий і випадковий

Від порту до порту, від станції до станції

Щоб стерти з пам’яті пронизливі крики

І спробуйте почати все заново

я йду геть

Лісабон Я втікаю

До невизначеності, до нескінченності

В інше місце шукати забуття

Як загнаний втікач, як ізгой

Я втратив любов і знищив

Моє життя