Ils Sont Tombés - Charles Aznavour

Ils sont tombés sans trop savoir pourquoi

Hommes, femmes et enfants qui ne voulaient que vivre

Avec des gestes lourds comme des hommes livres

Mutilés, massacrés les yeux ouverts de effroi

Ils sont tombés en invoquant leur Dieu

Au seuil de leur église ou le pas de leur porte

En troupeaux de désert titubant en cohorte

Terrassés par la soif, la faim, le fer, le feu

Nul ne éleva la voix dans un monde euphorique

Tandis que croupissait un peuple dans son sang

Le Europe découvrait le jazz et sa musique

Les plaintes de trompettes couvraient les cris d’enfants

Ils sont tombés pudiquement sans bruit

Par milliers, par millions, sans que le monde bouge

Devenant un instant minuscules fleurs rouges

Recouverts par un vent de sable et puis d’oubli

Ils sont tombés les yeux plein de soleil

Comme un oiseau qu’en vol une balle fracasse

Pour mourir ne importe où et sans laisser de traces

Ignorés, oubliés dans leur dernier sommeil

Ils sont tombés en croyant ingénus

Que leurs enfants pourraient continuer leur enfance

Que un jour ils fouleraient des terres de espérance

Dans des pays ouverts de hommes aux mains tendues

Moi je suis de ce peuple qui dort sans sépulture

Que a choisi de mourir sans abdiquer sa foi

Qui ne a jamais baissé la tête sous le injure

Qui survit malgré tout et qui ne se plaint pas

Ils sont tombés pour entrer dans la nuit

Éternelle des temps au bout de leur courage

La mort les a frappés sans demander leur âge

Puisque ils étaient fautifs de être enfants de Arménie

Вони впали, не знаючи чому

Чоловіки, жінки та діти, які хотіли лише жити

З важкими жестами, як вільні люди

Понівечений, забитий із відкритими від страху очима

Вони впали, закликаючи свого Бога

Біля свого церковного порога чи свого порога

У пустелі стада хитаються когортою

Збиті спрагою, голодом, залізом, вогнем

Ніхто не підвищив голос у ейфоричному світі

Тоді як народ застоявся в своїй крові

Європа відкривала для себе джаз і його музику

Крики сурм заглушили плач дітей

Впали тихо тихо

Тисячами, мільйонами, без руху світу

Звернувшись на мить до крихітних червоних квітів

Накрите вітром піску, а потім забуттям

Вони падали з очима, повними сонця

Як птаха, якого куля розбиває в польоті

Померти де завгодно і безслідно

Проігноровані, забуті в останньому сні

Вони вважали простодушними

Щоб їхні діти могли продовжити дитинство

Щоб одного дня вони ступали землями надії

На просторах людей з простягненими руками

Я з тих людей, що сплять без погребів

Хто вирішив померти, не зрекшись своєї віри

Хто ніколи не схиляв голови перед образою

Хто виживає попри все і не скаржиться

Вони впали, щоб увійти в ніч

Вічний час наприкінці їхньої мужності

Смерть вразила їх, не питаючи віку

Оскільки вони були винні в тому, що були дітьми Вірменії