Fado Da Saudade - Carlos Do Carmo

Nasce o dia na cidade, que me encanta

Na minha velha Lisboa, de outra vida

E com um nó de saudade, na garganta

Escuto um fado que se entoa, à despedida

E com um nó de saudade, na garganta

Escuto um fado que se entoa, à despedida

Foi nas tabernas de Alfama, em hora triste

Que nasceu esta canção, o seu lamento

Na memória dos que vão, tal como o vento

O olhar de quem se ama e não desiste

Na memória dos que vão, tal como o vento

O olhar de quem se ama e não desiste

Quando brilha a antiga chama, ou sentimento

Oiço este mar que ressoa, enquanto canta

E da Bica à Madragoa, num momento

Volta sempre esta ansiedade, da partida

Nasce o dia na cidade, que me encanta

Na minha velha Lisboa, de outra vida

Quem vive só do passado, sem motivo

Fica preso a um destino, que o invade

Mas na alma deste fado, sempre vivo

Cresce um canto cristalino, sem idade

Mas na alma deste fado, sempre vivo

Cresce um canto cristalino, sem idade

É por isso que imagino, em liberdade

Uma gaivota que voa, renascida

E já nada me magoa, ou desencanta

Nas ruas desta cidade, amanhecida

Mas com um nó de saudade, na garganta

Escuto um fado que se entoa, à despedida

День народжується в місті, яке мене зачаровує

У моєму старому Лісабоні, з іншого життя

І з вузлом туги, в горлі

Я чую фаду, що співає, на прощання

І з вузлом туги, в горлі

Я чую фаду, що співає, на прощання

Це було в тавернах Алфами, у сумний час

Щоб народилася ця пісня, твій лемент

В пам’яті тих, хто йде, як вітер

Вигляд того, хто любить і не здається

В пам’яті тих, хто йде, як вітер

Вигляд того, хто любить і не здається

Коли сяє старе полум’я або відчуття

Я чую це море, що лунає, як воно співає

Від Біка до Мадрагоа за мить

Ця тривога завжди повертається, з від’їзду

День народжується в місті, яке мене зачаровує

У моєму старому Лісабоні, з іншого життя

Хто живе тільки минулим, без причини

Застрягає в місці призначення, яке вторгається

Але в душі цього фаду я завжди живу

Виростає кристалічний, нестаріючий куточок

Але в душі цього фаду я завжди живу

Виростає кристалічний, нестаріючий куточок

Ось чому я уявляю, у свободі

Чайка, що літає, відроджується

І мене більше ніщо не болить і не розчаровує

На вулицях цього міста світанок

Але з вузлом туги, в горлі

Я чую фаду, що співає, на прощання