Восход - Butterfly Temple

Осталась в небе золотом звезда последняя в пыли,

Дорога мечется змеёю на восходе молодом.

Поспело Солнце в вышине и грозди пламенной зари

Ведут ослепшую Луну своей дорогой в старый дом.

Оставь меня, я помню эту ночь…

И мне так важно, чтоб Солнце встало вновь.

С простывших ран уйти и превозмочь

Тепло объятий, холодящих кровь…

Отравы крючья возрождают слабый стон,

Обломки стали бередят сознание,

Влекут меня назад в бездонный страшный сон —

В нём немощный язык болтается в гортани…

Степи даль… Ночь недлинная

Холодно травам — приди, заря…

Солнца край, помани меня,

Там на восходе останусь я…

Открыты двери, ветер бьёт в лицо,

Трудны шаги и непослушны ноги.

И я ползу сквозь жадное кольцо,

Где мечется змеёй желанная дорога.

Прошу тебя, подольше не пускай

Растравленных собак по кровяному следу.

Мне нужно время, совсем немного — знай,

Ты всё равно отпразднуешь победу.

Не разжигай тревожного костра,

Не начинай погони пустотелой.

Лишь Солнце встанет, у дверей утра

Ты просто сможешь взять безжизненное тело.

Осталась в небе золотом звезда последняя в пыли,

Дорога мечется змеёю на восходе молодом.

Поспело Солнце в вышине и гроздья пламенной зари

Ведут ослепшую Луну своей дорогой в старый дом.

Степи даль… Ночь недлинная…

Холодно травам — приди заря…

Солнца край помани меня,

Там на восходе останусь я…

Залишилася в небі золотом зірка остання в пилу,

Дорога кидається змією на сході молодому.

Встигло Сонце у висоті і грона полум'яної зорі

Ведуть сліпий Місяць своєю дорогою до старої хати.

Облиш мене, я пам'ятаю цієї ночі…

І мені так важливо, щоб Сонце встало знову.

З простих ран піти і перемогти

Тепло обіймів, що холодять кров.

Отрути гаки відроджують слабкий стогін,

Уламки стали бередять свідомість,

Ваблять мене назад у бездонний страшний сон.

У ньому немічна мова бовтається в гортані.

Степу далечінь… Ніч коротка

Холодно травам - прийди, зоря ...

Сонця край, помани мене,

Там на сході залишуся я…

Відчинені двері, вітер б'є в обличчя,

Важкі кроки і неслухняні ноги.

І я повзу крізь жадібне кільце,

Де кидається змією бажана дорога.

Прошу тебе, довше не нехай

Розбещених собак за кров'яним слідом.

Мені потрібен час, зовсім небагато — знай,

Ти все одно відсвяткуєш перемогу.

Не розпалюй тривожного вогнища,

Не починай погоні пустотілою.

Лише Сонце встане, біля дверей ранку

Ти просто зможеш взяти неживе тіло.

Залишилася в небі золотом зірка остання в пилу,

Дорога кидається змією на сході молодому.

Встигло Сонце у висоті та грона полум'яної зорі

Ведуть сліпий Місяць своєю дорогою до старої хати.

Степу далечінь... Ніч коротка...

Холодно травам - прийди зоря ...

Сонця край помани мене,

Там на сході залишуся я…