Кровь выйдет из рек - Butterfly Temple

Кровь брызнет из вен,

Смерти нет!

— Сладостный плен

Заметают наши следы облака…

Полуночный свет согревает

Наши сердца в тишине!

Броситься тенью

Вслед за бессмертьем,

Перейти реку,

Почувствовав ветер,

Оставив позади лишь дым…

Отбросив прочь сомненья

Течёт кровь из вен багровея

Гуляет смерть

По туманным полям

Сидя в призрачном сне,

Крича в тишине…

Захлебнувшись в своей крови,

Глотая комья земли…

Обезумев сорвавшись на крик,

Предчувствуя сладкий

Безвременья миг…

Растворяясь в немой пустоте,

Отдаваясь слепой темноте…

Летя на крыльях ветра

По лунной колее

Отбросив полог звёзд

Туманом надышавшись

Забыв о солнце, свете,

Утренней заре

В безудержимой ночи

С бессмертьем обвенчавшись

Бескровно шепчет ночь

Звенящей немотой.

Серебряным дыханьем опьяняя

Холодной влажной негой

Обнимая мглой

Луной безмолвной

Серебряно сияя!

Кровь выйдет из рек

Смерти нет!

Слетаются вороны

Падаль на кровь

Выйдет из рек — страха нет!

Горит последний закат

Скоро…

Броситься тенью

Вслед за бессмертьем,

Перейти реку,

Почувствовав ветер,

Оставив позади лишь дым…

Отбросив прочь сомненья

Течёт кровь из вен багровея

Гуляет смерть

По туманным полям

Есть сладость в этом и покой

Сердца безумьем наполняя

Зовёт как ночью волчий вой!

Как свет луны в себя вбирая!

Кров бризне з|вен,

Смерті нема!

— Солодкий полон

Замітають наші сліди хмари.

Північне світло зігріває

Наші серця в тиші!

Кинутися тінню

Слідом за безсмертям,

Перейти річку,

Відчувши вітер,

Залишивши позаду лише дим.

Відкинувши геть сумніви

Тече кров з|вен|

Гуляє смерть

По туманних полях

Сидячи в примарному сні,

Кричачи в тиші…

Захлинувшись у своїй крові,

Глита груди землі.

Збожеволівши зірвавшись на крик,

Передчуючи солодкий

Невчаси мить…

Розчиняючись у ньому порожнечі,

Віддаючись сліпій темряві.

Летячи на крилах вітру

По місячній колії

Відкинувши полог зірок

Туманом надихавшись

Забувши про сонце, світло,

Ранкова зоря

У нестримній ночі

З безсмертям повінчавшись

Безкровно шепоче ніч

Дзвінкою немотою.

Срібним диханням п'яний

Холодною вологою негоєю

Обіймаючи імлою

Місяцем безмовним

Срібно сяючи!

Кров вийде з річок

Смерті нема!

Злітаються ворони

Падаль на кров

Вийде з річок — страху немає!

Горить останній захід сонця

Незабаром…

Кинутися тінню

Слідом за безсмертям,

Перейти річку,

Відчувши вітер,

Залишивши позаду лише дим.

Відкинувши геть сумніви

Тече кров з|вен|

Гуляє смерть

По туманних полях

Є насолода в цьому і спокій

Серця безумством наповнюючи

Зве як вночі вовче виття!

Як світло місяця в себе вбираючи!