Деды - Butterfly Temple

Не проси прощенья.

Чёрный ворох трав

Под снегами вечен.

Ветер-ледостав

Обнимает плечи сгоряча

Из колодца сердца с ключевой водой

Выплеснется осень вольною душой

Ты её без песен не встречай

Зиму — ночку-тёмнушку, сказку-зимодрёмушку пирогами встретила я Весну-ладу матушку, коло раду-пташечку умыла водицею я Огне-лето ярое кострами, пожарами проводила — вслед ворковала

Осень-грусень встретила, сумрачну, невеселу — горько я заплакала

Осень легла ладонью предков на головы нам

На багряных на покосах серебристый иней седины —

Мудрости покров

На высоких стенах сосен иглами мерещится оскал

Доблести веков

Обжигают языки воды.

Лихоманец круг-водоворот

Бала муть

В омут льётся памяти пожар, провожая мёртвых и живых

В вечный путь

Проведи ладонью — острый порох снег

Полоснёт по сердцу свежим ветром с рек

И обнимет плечи сгоряча

Из колодца сердца хлынет память слов

Чуткие колени на платке снегов

Осень эту песнями встречай

Зиму — стылу льдышечку угостила пышечкой, в гости к вёсне в санях возила

Вёсну — нос веснушечки, глаза хохотушечки всё с берёзки соком поила

Лето то купалося, в искрах кувыркалося — на заре его проводила

В сенях осень встретила, зябко стало, ветрено — тут я и заплакала…

Осень легла ладонью предков на головы нам

Погладив нежно, вернув нам тишину

Ведёт нас к мудрости истоку

Дорогой, вьющейся с востока

И уходящей прямо в Нави мглу

Дорога!

Осенний дождь — последний путь…

Укроет изморосью небо… Немые слёзы

Утопят сердце в грудь…

Ливень!

Покой их души…

Не проси прощення.

Чорна купа трав

Під снігами вічний.

Вітер-льодостав

Обіймає плечі гаряче

З криниці серця з ключовою водою

Вихлюпнеться осінь вільною душею

Ти без її пісень не зустрічай

Зиму — нічку-темночку, казку-зимодремушку пирогами зустріла я Весну-ладу матінку, біля раду-пташечку вмила водицею я Вогне-літо затяте багаттями, пожежами проводила — слідом воркувала

Осінь-грусень зустріла, похмуру, невеселу — гірко я заплакала

Осінь лягла долонею предків на голови нам

На багряних на схилі сріблястий іній сивини

Мудрості покрив

На високих стінах сосен голками мерехтить оскал

Доблесті віків

Обпалюють язики води.

Лихоманець коло-вир

Бала каламут

Вомут ллється пам'яті пожежа, проводжаючи мертвих і живих

Вічний шлях

Проведи долонею — гострий порох сніг

Полосне по серцю свіжим вітром з річок

І обійме плечі з гарячого

З криниці серця хлине пам'ять слів

Чуйні коліна на хустці снігів

Осінь цю піснями зустрічай

Зиму — стилу крижинку пригостила пампушка, в гості до весни в санях возила

Весну — ніс ластовиння, очі реготухи все з березки соком напувала

Літо те купалося, в іскрах кувиркалося — на зорі його проводила

У сінях осінь зустріла, мерзлякувало, вітряно — тут я і заплакала…

Осінь лягла долонею предків на голови нам

Погладивши ніжно, повернувши нам тишу

Веде нас до мудрості витоку

Дорогий, кучерявий зі сходу

І що йде прямо в Наві імлу

Дорога!

Осінній дощ — останній шлях…

Вкриє мрякою небо… Німі сльози

Втоплять серце в грудях.

Злива!

Спокій їхньої душі…