Облаком туман - Butterfly Temple

Туман плывёт волной, уносит вниз река…

Возврата нет — неси меня теченье!

Омытых ран покой, и холод-страх исчез,

Возьми меня с собой забвенье!

Темнота меня укрой — Темнота укрой,

Не вернуть тех дней назад — Не вернуть назад,

Жизни не начать иной — Жизни нет другой,

Вспять не повернуть закат!

Поворот немой судьбы — Излом судьбы,

Новый день мне принесёт — День мне принесет

Словно поворот реки — Поворот реки

В неизвестность уведёт…

Ветры песен не поют — Ветры пропоют,

Тихо волны шепчут мне — Волны шепчут мне,

В глубину меня зовут — В глубину зовут

Камни гладкие на дне

Белым облаком туман — Облаком туман,

Пеленой окутал гладь — Пеленою гладь.

Все похоже на обман — Темнота — обман,

Из него не убежать.

Брызги воды, разлетаются под тобой (подо мной).

Манит чертог, только не вернёшся ты (вернуться мне) домой.

Птицы молчат, мёртвый холод — ты (я) опьянён,

Тени исчезли, ведут в омут — темный сон.

Страшный сон и меня в нем нет,

Я забыт, затёрт в чьей-то памяти.

Знаю я, что спасёт рассвет,

Что растает лёд в его пламени!

Застыл, пропал мой крик и лёд-река — мой путь…

Опять забвение — не проснуться…

Закат-костёр сожги меня, но время утекло…

Оно не сможет вспять повернуться…

Исчезают голоса,

Омут за собой зовет,

Режет темнота глаза,

Сердце сковывает лед.

Загораются огни,

Разбегается туман,

Тени на воду легли,

Первый луч — пришла заря!

Солнце-избавленье, к ясну-небу протяни (я тяну) ладонь.

Холод, по теченью и уносит в небо как огонь.

Волны расступились, ты (я) коснулся ледяного дна.

Капли заискрились и упали гроздью янтаря!

Солнца свет, я к тебе иду,

Обними меня и лучом согрей,

Путь к тебе по росе найду,

Не изранюсь я бритвами камней.

Мне рассвет обожжет глаза,

И в его лучах исчезаю я!

Прикоснусь, не спадет роса,

Я оставлю след в каплях янтаря!

Туман пливе хвилею, забирає вниз річка.

Повернення немає - неси мене течію!

Обмитих ран спокій, і холод-страх зник,

Візьми мене з собою забуття!

Темрява мене вкрий — Темрява вкрий,

Не повернути тих днів тому — Не повернути назад,

Життя не почати інший — Життя немає іншого,

Не повернути захід сонця!

Поворот німої долі — Злом долі,

Новий день мені принесе — День мені принесе

Немов поворот річки — Поворот річки

У невідомість відведе…

Вітри пісень не співають— Вітри проспівають,

Тихо хвилі шепочуть мені — Хвилі шепочуть мені,

В глибину мене звуть — В глибину звуть

Камені гладкі на дні

Білою хмарою туман - Хмарою туман,

Пеленою огорнув гладь — Пеленою гладь.

Все схоже на обман - Темрява - обман,

З нього не втекти.

Бризки води, розлітаються під тобою (піді мною).

Манить чертог, тільки не повернешся ти (повернутись мені) додому.

Птахи мовчать, мертвий холод - ти (я) п'яний,

Тіні зникли, ведуть у вир темний сон.

Страшний сон і мене в ньому немає,

Я забутий, затертий у чиєїсь пам'яті.

Знаю я, що врятує світанок,

Що розтане лід у його полум'ї!

Застиг, пропав мій крик і лід-ріка мій шлях ...

Знову забуття—не прокинутися…

Захід-вогнище спали мене, але час вибіг…

Воно не зможе назад повернутися…

Зникають голоси,

Омут за собою кличе,

Ріже темрява ока,

Серце сковує лід.

Загоряються вогні,

Розбігається туман,

Тіні на воду лягли,

Перший промінь — прийшла зоря!

Сонце-порятунок, до ясну-неба простягни (я тягну) долоню.

Холод, за течією і забирає в небо як вогонь.

Хвилі розступилися, ти (я) торкнувся крижаного дна.

Краплі заіскрилися і впали гроном бурштину!

Сонця світло, я до тебе іду,

Обійми мене і променем зігрій,

Шлях до тебе по росі знайду,

Не висловлюся я бритвами каміння.

Мені світанок обпалить очі,

І в його променях зникаю я!

Доторкнуся, не спаде роса,

Я залишу слід у краплях бурштину!