Himmelstrauer - Bacio Di Tosca

Am Himmelsantlitz wandelt ein Gedanke,

Die düstre Wolke dort, so bang, so schwer;

Wie auf dem Lager sich der Seelenkranke,

Wirft sich der Strauch im Winde hin und her.

Vom Himmel tönt ein schwermutmattes Grollen,

Die dunkle Wimper blinzet manches Mal,

So blinzen Augen, wenn sie weinen wollen, —

Und aus der Wimper zuckt ein schwacher Strahl.

Nun schleichen aus dem Moore kühle Schauer

Und leise Nebel übers Heideland;

Der Himmel ließ, nachsinnend seiner Trauer,

Die Sonne lässig fallen aus der Hand.

Думка ходить по лицю неба,

Хмара там похмура, така тривожна, така важка;

Як душевнохворі лежать на ліжку,

Кущ кидається туди-сюди на вітрі.

Меланхолійний гуркіт лунає з неба,

Темна вія іноді блимає,

Тож очі блимають, коли хочуть плакати, -

І слабенький промінь смикається від вії.

Прохолодні зливи зараз повзуть із болота

І м’які тумани над болотами;

Небо, розмірковуючи над своїм горем, нехай

Сонце випадково спадає з твоїх рук.