Жить - Артём Лоик

Нету песен про любовь, нету строчек о любви

Я писал, но не про то, чего хотела ты…

Войны без особых причин, не к тебе шел, — на врага…

Но ты несла мои мечи в своих тоненьких руках

За плечами сколько строк, сколько иллюзорных битв

Умел писать им как никто, но не умел тебя любить

Как никто… хотелось шить рифмами делить на ноль,

А ты хотела просто жить… со мной

Я подарю тебе с утра свои лучшие стихи

Непонятные слова, не поймешь их — пустяки

Только не бросай меня, в этой пустоте

Наша сложная любовь растерялась в простоте

Мы придумали вдвоем и поверили в картину

Где наш королевский дом в однокомнатной квартире

Поместился… да не весь… Помечтаем, объясним

Свои планы до небес, но нам поверит только сын…

Чувства вылиты в слова, а он вылитый ты

Я останусь у стола, у своей треснутой стены

Которую хочу пробить в мире, где уместен хор

Где учусь тебя любить, больше песен и стихов…

Больше смерти и крестов, себя целями дробя

Больше строчек и листов, где я потерял тебя…

Разреши мне не соврать, а получится остыть, —

Равносильно, что порвать, — нашу связь или листы…

Где сейчас иду ко дну… где я весь и потому

Где прошу тебя одну, помоги мне… утонуть…

В моем мире без людей, без бумажек и забот

Непонятных мне и где, я давно ушел за борт…

Подарив тебе с утра свои лучшие стихи

Непонятные слова, не поймешь их — пустяки

Только не бросай меня, в этой пустоте

Наша сложная любовь растерялась в простоте

Мы придумали вдвоем и поверили в картину

Где наш королевский дом в однокомнатной квартире

Поместился… да не весь… Умирая со строкой

Захотелось очень жить… с тобой

Нема пісень про кохання, нема рядків про кохання

Я писав, але не про те, чого хотіла ти...

Війни без особливих причин, не до тебе йшов, на ворога.

Але ти несла мої мечі в своїх тоненьких руках

За плечима скільки рядків, скільки ілюзорних битв

Вмів писати ним як ніхто, але не умів тебе любити

Як ніхто… хотілося шити римами ділити на нуль,

А ти хотіла просто жити... зі мною

Я подарую тобі з ранку свої найкращі вірші

Незрозумілі слова, не зрозумієш їх — дрібниці

Тільки не кидай мене, в цій порожнечі

Наше складне кохання розгубилося в простоті

Ми придумали вдвох і повірили в картину

Де наш королівський будинок в однокімнатній квартирі

Помістився… так не весь… Помріємо, пояснимо

Свої плани до небес, але нам повірить тільки син...

Почуття вилити в слова, а він вилитий ти

Я залишусь біля столу, біля своєї тріснутої стіни

Яку хочу пробити у світі, де доречний хор

Де вчуся тебе любити, більше пісень та віршів…

Більше смерті і хрестів, себе цілями дробу

Більше рядків і аркушів, де я втратив тебе…

Дозволь мені не брехати, а вийде охолонути,

Рівносильно, що порвати — наш зв'язок чи листи…

Де зараз йду на день... де я весь і тому

Де прошу тебе одну, допоможи мені… потонути…

У моєму світі без людей, без папірців і турбот

Незрозумілих мені і де, я давно пішов за борт...

Подарувавши тобі з ранку свої найкращі вірші

Незрозумілі слова, не зрозумієш їх — дрібниці

Тільки не кидай мене, в цій порожнечі

Наше складне кохання розгубилося в простоті

Ми придумали вдвох і повірили в картину

Де наш королівський будинок в однокімнатній квартирі

Помістився… так не весь… Помираючи зі рядком

Захотілося дуже жити… з тобою